Сторінка
5

Дипломатика як спеціальна історична дисципліна

Берестяні грамоти складають принципово нове джерело, яке вперше знайомить дослідників з величезним колом середньовічних відносин, які не відображені в інших джерелах. Найважливіше те, що вони згадують про тих людей, про яких літописи не інформують. Однак ці люди жили в літописний час, спілкуватися з добре відомими за іншими джерелами діячами того часу.

Інше питання, в якому стані дійшли до нас берестяні грамоти? Чи цілком зберігся тексті на них чи не втратили вони частини свого тексту? Настільки чітко написані.

Вони збереглися майже повністю. Після того, як їх вимочили в кип’ятку, поступово відновлюючи еластичність і змиваючи багатовікову пилюку, висушували рушником, клали між скло, можна було прочитати текст. Незначні уламки, розломи грамот суттєво не перешкоджають їх прочитанню. Як правило листи написані чітким красивим почерком.

Берестяні грамоти – пояснення того, чому східні слов’яни до кінця ХV ст. пишуть чіткими буквами, так званими півуставом. Біглому письму не сприяла сама природа берести.

Що стосується соціально-економічного життя, то грамоти довели, що Юрію Онцифоровичу, новгородському посаднику було адресовано чимало листів. Те, що вони знайдені в різних місцях, свідчить, що Онцифіровичі володіли багатьма міськими дворами ,але на більшості з них жили не самі бояри, а орендатори. З’явився зримий облік боярського гнізда, що включав не одну садибу, а декілька окремих дворів, збудованих на територіях Великого Новгороду.

В грамоті № 307 – автор селянин Ізботщапе, жалівся на судових виконавців, які арештують майно. Грамот виконаними селянами, або тих, що регулюють майнові та господарські відносини, переважна більшість. Це дозволило вченим зробити висновок, що основний дохід жителі Новгороду отримували не внаслідок торгівлі (як вважалося раніше), а в результаті сільськогосподарської діяльності.

Тема найдавніших берестяних грамот ХІІ ст. – гроші в різних формах їх застосування: при виплаті боргів і покупках, при виплаті штрафу, продажу власності.

Берестяні грамоти є “уламками”, “фотографічними фрагментами” відносин між людьми, тому на їх основі можна відтворити в динаміці ті суспільні відносини та інститути, які в офіційних документах, подані фрагментарно. Серед них в першу чергу слід назвати: судові процеси по кримінальних, громадянських і майнових питаннях; міжземельні відносини (як між земельними власниками, так і між безпосередніми виробниками); деякі аспекти політичної історії – військові події, мореплавство і т.д. Проте особливо цікавою є інформація, що дає основу для дослідження побуту і звичаїв середньовічного міста. Як правило вона унікальна.

Серед більш ранніх грамот, чимало тих, що мали нести побутовий характер. Наприклад, лист свекра невістці, де пояснюється що і де знаходиться в домі і що як Ігнат прийде по борг, то віддати його йому.

В 1963 р. на Ульїнському розкопі серед інших документів знайдено берестяну книгу (№ 419). Об’єм книги 12 сторінок, розмір п’ять на п’ять сантиметрів. Зміст книги – молитва. Цікава грамота № 415 (перша половина ХІV ст.), де селянка Февронія повідомляє Феліксу, що син її вигнав з двору і побив. Питає поради чи їхати її в місто, чи він сам прийде.

Грамота № 636 (остання третина ХІІІ ст.) повідомляє про воєнні події, зокрема про те, що прибув викуплений полонений із Полоцька, який повідомив про те, що на Новгород насувається велике військо. В результаті просять надіслати пшеницю для гарнізону.

Грамота № 144 (перша половина ХІV ст.). Косарик наказує Єсиору взяти у Тимофія в борг три рублі до Різдва.

Автор одного з листів просить дружину прислати йому сорочку, яку він забув взяти в дорогу, іншого – пристати йому “чтенія доброго”.

Новгородські грамоти зберігаються у фондах новгородського історичного музею. На сьогоднішній день їх вилучено більш двох відсотків тих, що потенційно зберігаються в новгородському культурному шарі, але вони уже ускладнюють собою цілком репрезантивний фонд писемних джерел. Щороку кількість знайдених берестяних грамот в середньому складає 19, що відкриває перед берестологією нові горизонти в дослідженні як писемних джерел так і різних сторін життя середньовічного суспільства.

Відсутність берестяних грамот у культурних шарах південно руських міст пояснювалася окремими дослідниками тим, що нібито березова кора ,як матеріал для листів, вживалася лише у північних районах Русі, де в лісах широко розповсюджена береза ,а в Південній Русі писали чорнилом на пергаменті й ці записи до наших днів не збереглися. Проте знахідки бронзових і кістяних стрижнів – писал або стилюсів – відомі з багатьох розкопок давньоруських міст на території сучасної України. Якраз ними й наносили літери на березову кору або на воскові таблички – цери. Враховуючи знахідки цих знарядь, дехто стверджував існування і в Південній Русі листування на бересті, але заперечував можливість збереження подібних документів на території України через відмінний від північного характер ґрунту південноруських міст.

Ігор Свєтніков (м. Львів) дослідник звенигорських берестяних грамот, 28 липня 1988 р. відкрив нову сторінку у вивченні історії колишньої Південно-Західної Русі. В цей день два учні СПТУ №14 селища Івано-Франкове Яворівського району Львівської області Олег Колодка та Ігор Шило, працюючи на розкопках південно-східного передмістя давньоруського Звенигорода, у культурному шарі, датованому проміжком часу між роками 1110 і 1137, знайшли три фрагменти першої на Україні берестяної грамоти (2*12, 2*8,5*1,8*3,2). Її початок і кінець відсутні. І хоч стан збереження грамоти робить наполегливим встановленням імен її автора й адресата на місця відправлення, ця знахідка стала першим доказом існування і в Південній Русі спілкування простих людей за допомогою листів на березовій корі та їх високого рівня писемності.

Звенигородська берестяна грамота №2 була знайдена 28 липня 1988 р. вчителем середньої школи №4 міста Львова Шихом Мирославом Степановичем на території іншої садиби північно-східного передмістя у культурному шарі, датованому також 1110-1137. Грамота є листом, очевидно, висланим з когось іншого давньоруського міста (припускають, що це Перемишль). Житель Звенигорода. В ній іде мова повернення вдовою чоловікового боргу. Вона наказує якомусь Негиничові про записану в судових справах суму і погрожує, що в разі відмови приїде в Звенигород з князівським слугою, який примусить Негинича повернути борг та ще й оплатити додаткові кошти, пов’язані, мабуть, із поїздкою та оплатою княжого “отрока”.