Сторінка
4

Методологічні підходи до здійснення фінансової оцінки інноваційних проектів

Як відомо, основним критерієм оцінки ефективності капітальних вкладень у виробництво та в нову техніку є відношення економічного ефекту до економічних витрат. Кількісно ефективність відображає результативність використання ресурсів виробництва — праці, засобів виробництва, капіталу та природних ресурсів. Критерієм економічної ефективності виробництва є підвищення продуктивності використання ресурсів виробництва.

Оцінку ефективності і доцільності капітальних вкладень можна здійснювати на основі терміну окупності. При цьому кількість років, за які відшкодовуються початкові інвестиції, при однакових чи різних за роками економічних результатах, встановлюється на основі грошових потоків. Під грошовим потоком мають на увазі суму чистого доходу та амортизації.

У доринковий період для оцінки ефективності проектів впровадження нововведень у вітчизняній практиці застосовувалося кілька методик. Одна з найбільш поширених і обговорюваних — визначення економічної ефективності нової техніки, винаходів, раціоналізаторських пропозицій. На її основі було створено галузеві інструкції, які в основному і використовувались на практиці підприємствами та організаціями в різних галузях промисловості. Для обґрунтування ефективності об'єктів капітального будівництва також використовувалась методика, затверджена Держпланом та Держбудом. У 1988 р. постановою ГНКТ та Президією АН України було затверджено методичні розрахунки, які повинні були стати єдиною методикою оцінки ефективності та усунути наявні розбіжності у нових методиках.

Для визначення ефективності капітальних вкладень за варіантами проектів, які впроваджуються не з метою отримання прибутку, а для задоволення соціальних потреб, тоді, коли немає можливості визначити ціну продукції, а є можливість обчислити постійні поточні витрати, широко використовувався метод зведених витрат. Розрахунки економічного ефекту ґрунтувалися саме на використанні показника зведених витрат, який визначався за формулами

де С, К, Ен, Тн — відповідно собівартість продукції, капітальні вкладення, норма нарахувань на інвестований капітал (нормативний коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень), термін окупності.

Слід зазначити, що підхід до визначення Ен у методиках суттєво відрізнявся. Припускалася зміна цього коефіцієнта для окремих галузей народного господарства, окремих регіонів з міркувань стимулювання розвитку технічного прогресу, врахування розбіжностей в оплаті праці та розмірах цін у межах від 0,08 до 0,25.

У ринковій економіці величину Ен можна трактувати як коефіцієнт дисконтування, який враховує незбігання у часі витрат та результатів, а також ризик капіталовкладень та інфляцію. Він теж характеризує прийнятну норму прибутку на капітал і ставку позичкового відсотка. Тому величина Ен може змінюватися у межах 0,07-0,24.

Оцінка ефективності капітальних вкладень за методом визначення терміну окупності і зведених витрат характеризується відносною простотою і дає змогу без особливих труднощів визначати доцільність і ефективність рішень, які приймаються. Однак для нього властиві такі загальні недоліки: неврахування зміни вартості грошей у часі, невра-хування ефективності інвестицій за межами терміну окупності. Тому ці методи не зовсім досконалі.

Зведені витрати є по суті розрахунковою величиною. Тому їх практично не використовують для визначення економічного ефекту від впровадження інновацій у ринкових умовах, де віддають перевагу реальним величинам, за допомогою яких можна оцінити конкретні фінансові результати винахідників та користувачів нововведень. Зведені витрати не відображають таких аспектів, вони розглядають лише одну сторону економічних розрахунків — витрати. їх не можна використовувати для оцінки діяльності конкретних фірм у сфері інвестиційної політики. Тому в ринкових умовах цим показником користуються виключно для попередньої стадії розрахунків економічного ефекту у першому наближенні.

Більш досконалою і об’єктивною є оцінка ефективності капітальних вкладень на основі зведених витрат з урахуванням зміни вартості грошей у часі.

Концепція такої оцінки ґрунтується на тому, що вартість грошей з часом змінюється з урахуванням норми прибутку на грошовому ринку, за яку найчастіше беруть норму позичкового відсотка. У фінансовій практиці часто доводиться порівнювати вартість грошей на початку їх інвестування з вартістю грошей при їх поверненні у вигляді майбутнього прибутку, відсотків тощо. Кредиторам та інвесторам важливо знати, які доходи вони одержать від вкладання капіталу, аби визначитись, чи взагалі варто інвестувати. Позичальники теж хочуть знати, скільки і коли вони мають сплатити кредитору і чи покриють доходи від вкладеної в справу позички витрати на її реалізацію.

У процесі порівняння вартості грошових коштів при їх інвестуванні і поверненні використовують два основні поняття — майбутню вартість грошей (капіталу) та їхню теперішню вартість.

Майбутня вартість — це вартість грошей (позички, інвестованих коштів, платіжного зобов'язання тощо) через конкретний період часу з урахуванням певної ставки відсотка. Будь-які виважені інвестиції або вкладені гроші мають забезпечити збільшення вартості активів з часом. Вкладаючи певну суму грошей, їхній власник повинен визначити, як збільшиться вартість цих грошей у майбутньому за умови, що очікувана норма прибутку йому відома. Підрахування цього і є визначенням майбутньої вартості грошей (капіталу).

Встановлення величини майбутньої вартості грошей пов'язане з процесом нарощування цієї вартості, тобто з процесом її збільшення шляхом поетапного приєднання до початкової вартості грошей суми відсотка (відсоткових платежів).

Теперішня вартість грошей (капіталу) є сумою майбутніх грошових надходжень (грошових потоків), приведених до теперішнього часу з урахуванням певної ставки відсотка. Ця вартість служить основою для порівняння прибутковості різних проектів та інвестицій за певний період. Необхідність визначення теперішньої вартості грошей виникає при розробці умов контрактів тоді, коли відсотки з позички стягуються безпосередньо під час її віддавання та в інших аналогічних випадках.

Визначення теперішньої вартості грошей пов'язане з процесом дисконтування цієї вартості, який являє собою операцію, обернену нарощенню при заданому кінцевому розмірі грошових коштів. У цьому разі суму відсотка (дисконту) віднімають від кінцевої суми (майбутньої вартості) грошей. Нарощена сума вартості — майбутня вартість — розраховується за так званою відсотковою ставкою, теперішня — за ставкою дисконту (капіталізації). Дисконтна ставка — це відсоткова ставка, яка застосовується до майбутніх платежів, аби врахувати ризик і непевність, пов’язані з фактором часу. Відсоткові та облікові (дисконтні) ставки можуть бути простими, якщо вони використовуються до однієї і тієї ж початкової суми протягом усього періоду платежу (позички), або складними, якщо вони використовуються до суми з нарахованими в попередньому періоді відсотками.