Сторінка
3
Порядок нарахування амортизації, згідно із Законом "Про оподаткування прибутку підприємств", встановлює мінімальний строк договору фінансового лізингу понад п'ять років для третьої групи основного капіталу і близько трьох — для другої, що ніяк не приваблює лізингодавців. Вважаємо за доцільне дозволити учасникам лізингової угоди самостійно встановлювати строк і метод нарахування амортизації на об'єкти лізингу.
Проведене нами вивчення структури та стану фінансових джерел інноваційної діяльності підприємств хімічної промисловості України дозволило визначити альтеративні варіанти фінансування, якими є довгострокове кредитування без надання державних гарантій та фінансовий лізинг. Вважаємо, що фінансовий лізинг є найбільш перспективним фінансовим інструментом, який має суттєві переваги перед кредитом.
У сучасних умовах ринкової трансформації часто виникають ситуації, коли підприємство не в змозі віддати перевагу тому чи іншому виду фінансування, вирішити, буде це якесь одне джерело чи кілька. Для оцінки вигідності однієї величини порівняно з іншою у фінансовому менеджменті використовують два показники: ефект та ефективність. Вважаємо за доцільне рекомендувати їх для використання і при оцінці різних джерел фінансування інноваційних проектів. При цьому ефект від використання джерела пропонується оцінювати за фор-мулою:
де Е — ефект, геф к — ефективна відсоткова ставка за весь строк інноваційного проекту к-то джерела (до переліку джерел входять як окре-мі джерела, так і фінансування за допомогою комплексу джерел); 'еф min— мінімальна ефективна відсоткова ставка в сукупності джерел. Розрахунок ефективної відсоткової ставки за кожним із джерел можна здійснити так:
де к — кількість джерел фінансування, що використовуються. Ефективність (Еф) від використання джерела визначимо за формулою:
Здійснити процедуру вибору оптимального джерела фінансування пропонуємо за допомогою алгоритму (рис. 1.4.2).
За результатами проведеного аналізу обмежень, список потенційних джерел фінансування коригується. Далі здійснюється розрахунок вартості їх залучення і вибір найкращого варіанта за двома критеріями — річною відсотковою ставкою та ефективною відсотковою ставкою за весь строк реалізації проекту.
Ліва частина алгоритму являє собою вибір варіанта фінансування проекту за рахунок одного джерела, права — комплексним методом за рахунок комбінації джерел.
При фінансуванні проекту за рахунок одного джерела вибір оптимального варіанта здійснюється за критерієм {г, геф} -> min. Тобто чим менша вартість залучення того чи іншого джерела фінансування, тим прийнятніша вона для підприємства.
Вибравши спосіб фінансування інноваційного проекту, необхідно порівняти витрати на його залучення (г та геф) із заздалегідь заданими
припустимими величинами г та геф за своїм проектом. Задані припустимі значення г та геф визначаються виходячи із середньозваженої ціни капіталу компанії. Таке зіставлення дає змогу оцінити прийнятність способу фінансування для цього проекту. Якщо {(/•, геф)}< {(г> геф) заданих}, то робиться висновок про те, що аналізоване джерело придатне для фінансування проекту. Якщо ж навпаки, то це джерело виключається з переліку потенційних для фінансування.
Права частина алгоритму дає змогу вибрати спосіб фінансування проекту комплексним методом за рахунок комбінації джерел. Спочатку джерела фінансування, що входять у комбінацію, розташовуються у порядку збільшення вартості їх залучення. Потім способи фінансування включаються у сукупність у порядку черги. Дешевші джерела мають більшу частку у загальній сумі залучених коштів. При включенні у загальну сукупність враховуються обмеження за кожним із джерел.
Потім розраховується вартість залучення комбінації джерел, порівнюються витрати за цим методом (аналогічно з фінансуванням за рахунок одного джерела) із заданими припустимими величинами за даним проектом. При цьому, якщо значення розрахованих величин менше заданих, то робиться висновок про те, що отримана комбінація джерел може бути використана для цього проекту. Якщо навпаки, то сформована комбінація є дорогою і невигідною для проекту, тобто виникає необхідність у коригуванні переліку потенційних джерел. Можна змінити або частку джерела, або переглянути строки залучення.
Далі необхідно зробити вибір між комплексним методом і фінансуванням за рахунок одного джерела. Вибір робиться також за критерієм {/•, геф} ->min.
Вважаємо, що розглянутий алгоритм допоможе підприємствам вибрати оптимальне джерело фінансування для кожного інноваційного проекту, оскільки при цьому забезпечується вибір найбільш дешевого джерела фінансування з урахуванням існуючих обмежень. Практична реалізація викладених пропозицій і рекомендацій щодо застосування альтернативних джерел та алгоритму вибору оптимального варіанта дасть змогу удосконалити структуру механізму фінансування інноваційної діяльності з метою її подальшої активізації на підприємствах хімічної промисловості, а також сприятиме розвитку іноземного інвестування.
Список використаної літератури
1. Федоренко В. Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий Світ, 2002.
2. Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в Україні.: — К.: Науковий Світ, 2003.
3. Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент. —К.: МАУП, 1999.
4. Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. — К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.
5. Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1997. — № 2.
6. Федоренко В. Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми управління корпоративними правами // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.
7. Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. — К: Знання, 1998.
8. Федоренко С. В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток економіки України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.
9. Федотова М. А. Доходи предпринимателя. — М.: Финансьі и статистика, 1993.—96 с.
10. Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений. —К.:МЗУУП, 1994.
11. Чернявский А. Д. Современные тенденции развития организационных форм управлення в Украине // Персонал. — 1997. —№4. — С. 3-7.
12. Чернявский А. Д. Трансформация организационных форм управления в процессе развития рыночных отношений // Персонал. — 1996. —№2. — С. 22-36.
Завантажити реферат