Сторінка
3

Державний внутрішній борг і його роль у розвитку грошового та фінансового ринку

Основним чинником збільшення внутрішнього боргу є збільшення обсягів коштів, що залучаються з позичкового фонду держави для покриття дефіциту бюджету. Велика частина державного боргу виникає за рахунок заощаджень населення, тобто за рахунок поглиблення диспропорції між грошовою масою і її товарним покриттям. Це пов’язано з тим, що потреби в бюджетному фінансуванні постійно підвищуються, у тому числі й унаслідок інфляції, а реальні надходження до держбюджету зменшуються. Зменшуються також можливості прихованого залучення коштів підприємств на покриття бюджетних витрат у складі позичкового фонду. Єдиним централізованим кредитним ресурсом залишаються заощадження населення, акумульовані Ощадбанком.

Лібералізація цін, різке посилення податкового пресу мають сприяти розширенню реальної дохідної бази бюджету України. Водночас зменшаться змушені нагромадження, почнеться відволікання грошей із вкладів і депозитів в обіг. Очікується, що завдяки цьому зрівноважаться грошова і товарна маси.

Оскільки 1992 р. в Україні характеризувався великим бюджетним дефіцитом, то першочерговими завданнями уряду стали фінансова стабілізація, різке зменшення дефіциту через щонайжорсткішу економію бюджетних витрат. Передбачалося скоротити у 3-4 рази оборонні витрати, централізовані виробничі інвестиції та дотації, значно зменшити кредити. Основними джерелами поповнення бюджету України стали податок на додану вартість і на прибуток, а також експортні мита.

Проте діючі ставки оподаткування прибутку і доданої вартості були такими великими, що дестимулювали розвиток виробництва, зумовили подальше зменшення його обсягів.

Проаналізуємо загальноекономічний вплив масового зростання потреби у грошах для обслуговування операцій на споживчому та інвестиційному ринках. На інвестиційних ринках стрибок цін на товари виробничого призначення сприятиме моментальному загальному розширенню

безготівкової грошової маси, що відіграє роль облікових грошей при обслуговуванні бартерних угод. На фінансовому становищі підприємств, що мають великі запаси товарно-матеріальних цінностей для обміну, стрибок цін практично не позначиться, оскільки збільшення витрат компенсуватиметься надходженнями від обмінних операцій. По суті, при бартерному обміні реально рухаються по рахунках тільки кошти, що обслуговують сальдо заборгованості. У гіршому становищі опиняються підприємства, що зовсім не мають запасів або мають незначні товарні запаси, їм доведеться вишукувати для обороту чималі грошові суми. У цілому потреба у грошах у сфері оптової торгівлі істотно підвищиться.

Ще більшою буде потреба в готівці для обслуговування платіжного обороту. Група "змушених" заощаджувачів як виразників налагодженого платоспроможного попиту почне швидко зменшуватися. На відміну від безготівкових ресурсів, які циркулюють у сфері оптової торгівлі, заощадження населення, акумульовані на рахунках Ощадбанку та інших комерційних банків, переходячи в готівковий грошовий обіг, залишатимуть канали кредитної системи. Потім ці ресурси повертатимуться у формі виторгу торгових підприємств. Однак потрібно зазначити, що державі повертатиметься тільки частина готівки. Із загостренням кризи готівки дедалі більша частина готівкових коштів осідатиме в касах підприємств (особливо альтернативного сектору економіки) і в руках населення. Тим самим готівково-грошовий обіг ще більше сповільниться, а потреба в додатковій емісії підвищиться. Підтвердженням цього, зокрема, стала зміна купюрної структури готівково-грошової маси, поява в обігу купюр вартістю 20000, 50000,100000,200000 грн.

Масове, стрибкоподібне зростання потреби в готівкових і безготівкових коштах для обслуговування платіжного обороту насамперед позначиться на становищі кредитної системи, а також може підірвати ліквідність комерційних банків. Пік попиту на грошові вклади в Ощадбанку уряд намагається згладити заморожуванням на рахунках частини заробітної плати, що перевищує встановлений мінімум, запроваджуючи розрахункові чеки. Тим самим уряд вирішує й інше питання — різко обмежує платоспроможний попит на момент лібералізації цін. Цього можна досягти форсованим підвищенням цін і штучним обмеженням попиту завдяки заморожуванню готівкових виплат з рахунків. Застосуванням такого своєрідного варіанта політики прибутків передбачається привести у рівновагу грошову і товарну маси, стабілізувати державний бюджет і борг.

Зазначена політика передбачає такі основні заходи:

• запровадження вільного ціноутворення на всі товари та послуги з одночасною лібералізацією імпортного режиму для створення умов конкуренції на внутрішньому ринку;

• оголошення тимчасового мораторію на підвищення заробітної плати та всіх прибутків населення з метою заморожування платоспроможного попиту або запровадження регресивної індексації особистих доходів;

• припинення або обмеження мінімальними потребами грошової емісії через скорочення бюджетних витрат, що фінансуються за рахунок емісії;

• запровадження внутрішньої конвертованості національної валюти (девальвація валюти).

Здійснення цього комплексу заходів може сприяти швидкій фінансовій стабілізації економіки. Однак негативним наслідком застосування цієї програми є різке зменшення реальних доходів економічних суб'єктів і застій або спад виробництва інвестиційних і споживчих товарів. Відсутність ресурсів у більшості потенційних учасників ринку блокує інвестиції. Таким чином, перебудова попиту без відповідної перебудови пропозиції (ринків інвестиційних і споживчих товарів, ринку праці) призводить до ще більших структурних дисбалансів у народному господарстві, не сприяє створенню конкурентоспроможної ринкової економіки.