Сторінка
2

Внесок Кейнса в теорію грошей

Кейнс заперечив дію автоматичного механізму як на ринку това­рів, так і на ринку робочої сили та капіталу.

По-перше, він поставив під сумнів існування за умов монополіс­тичного капіталізму (до речі, сам Кейнс не вживав цього словоспо­лучення, але саме його мав на увазі) вільного руху цін у напрямі зниження. Досвід показував, що ціни залишаються незмінними на­віть за умов зниження зарплати та спаду виробництва.

По-друге, Кейнс показав неможливість постійного зниження норми процента з метою стимулювання інвестицій. Є певна межа, нижче за яку економічні суб'єкти віддадуть перевагу не передаван­ню своїх заощаджень у позичку, а триматимуть їх у вигляді ліквідних засобів з метою страхування себе у разі різних непередбачених ускладнень.

По-третє, Кейнс поставив питання про неможливість зниження заробітної плати у зв'язку з наявністю сильних профспілок, що за­хищають економічні інтереси робітничого класу.

Таким чином, Кейнс намагався показати, що механізм автомати­чного зрівнювання попиту та пропозиції, що на ньому грунтується неокласична теорія, є утопією.

Критикуючи закон Сея, Кейнс на перше місце висунув проблему «ефективного попиту». Сучасний рівень виробництва або націо­нального доходу, за Кейнсом, залежить від сукупного ефективного попиту, тобто попиту, що забезпечений грошима, інакше кажучи, від реальних витрат на придбання товарів та послуг. У зв'язку з цим Кейнс звертає увагу на проблему реалізації та показує, що неузго­дженості у сфері попиту і створюють у капіталістичному суспільстві головну перешкоду для використання ресурсів: труднощі з реаліза­цією саме і призводять до порушень процесу відтворення.

Водночас слід наголосити й на тому, що Дж.М.Кейнс ніколи не перебільшував значення державного регулю­вання економічних процесів, їх застосування розглядалося не як скасування, а як доповнення до ринкових механізмів. Як показала історична практика, ринкові саморегулятори здатні зробити багато, але їм не до снаги цілком забез­печити ефективний економічний розвиток. Тому йдеться про застосування державних механізмів лише на рівні тих структур, які не сприймають методів ринкової само­регуляції. З урахуванням цього в теорії Дж.М.Кейнса пе­ревага надавалася активному використанню щонайперше фіскальної та грошово-кредитної політики, яким відводи­лась провідна роль у системі державного регулювання процесів економічного відтворення, зокрема в забезпеченні оптимальної зайнятості.

Грошова політика. «Керовані гроші»

Висунуте кейнсіанською теорією положення про необ­хідність активного втручання держави у процес економіч­ного відтворення і необхідність проведення у зв'язку з цим гнучкої фіскальної та грошово-кредитної політики цілком логічно передбачало принципові зміни позицій еко­номічної науки з приводу ролі грошового чинника в гос­подарському розвитку. Вже зазначалося, що, починаючи від А.Сміта і Д.Рікардо, вся класична і неокласична літе­ратура виходила з уявлення про нейтральність грошей у системі економічного розвитку, обмежуючи сферу їх за­стосування у процесі відтворення лише реалізацією про­дукції, що виробляється.

Мова йде про те, що за суттю неокласична концепція ринкової економіки являла модель бартерного господарс­тва, у якому гроші виконували здебільшого допоміжні функції. На противагу цьому Дж.М.Кейнс висунув поло­ження про те, що гроші виконують у процесі відтворення свою особливу, самостійну роль, що вони не така собі «вуаль», а джерело підприємницької енергії, що вони ви­ступають у структурі економічних зв'язків у ролі посе­редницької ланки між поточною і майбутньою господарською діяльністю, витратами виробництва та його кінце­вими результатами. «Значущість грошей,— писав із при­воду цього Дж.М.Кейнс,— якраз і випливає з того, що вони є передусім хитромудрим засобом поєднання сучас­ного і майбутнього». Виходячи з цього, Дж.М.Кейнс обґрунтував висновок про те, що гроші відіграють особливу, самостійну роль у структурі ринкової економіки, що вони активно впливають на мотиви поведінки її суб'єктів та їхні господарські рішення, а тому неможливо передбачити перебіг економічних подій ні на короткий, ні на тривалий термін, якщо не приховувати того, що відбуватиметься з грішми впродовж відповідного періоду.

Оцінюючи суть такого визначення місця грошей у си­стемі виробничого відтворення, американський економіст, дослідник розвитку економічної думки Б.Селігмен писав, що кейнсіанське положення, буцімто гроші мають істотне значення і є вагомим чинником в економічній системі, виступають не лише засобом виміру економічної діяль­ності, але й рушійною силою тих явищ, котрі ними ви­мірюються, справило суттєвий вплив на весь подальший розвиток економічної теорії.

У чому насправді полягала новація підходу Дж.М.Кейнса у визначенні місця грошей у структурі виробничого від­творення?

Розглядаючи це питання, необхідно підкреслити, що мова йшла не лише про визначення активної функції грошового чинника в ринковій економіці. Подібні ідеї ви­словлювались і до Дж.М.Кейнса. Щоб переконатися в цьо­му, досить звернутися до праці західного економіста Й.Шумпетера «Теорія економічного розвитку», у якій гроші розглядаються дещо в іншому, ніж у неокласичних теоріях, аспекті.

У своєму аналізі виробничого відтворення Й.Шумпетер поділяв економіку на дві підсистеми — систему простого товарного виробництва (незмінного обігу) і так звану си­стему динамічного процесу. У відповідності з цим ним була аргументована двозначна визначеність місця грошей у ринковій економіці. Коли економіка не виходить за межі незмінного обігу, писав він, можна абстрагуватися від грошей, бо в такій економіці вони виконують суто технічну функцію. А от у динамічній економіці роль грошей помітно змінюється. Вони стають одним із визначальних ресурсів виробничого відтворення. Виходячи з цього, Й.Шумпетер сформулював висновок про те, що грошовий ринок у ди­намічній системі виступає в ролі штабу економіки, звідки надходять накази її окремим галузям. Саме цей ринок є своєрідною кровоносною системою виробництва, яка за­безпечує його необхідним капіталом. Під цим кутом зору грошова форма розглядалась не як порожня оболонка економічних процесів, а як їхня суттєва структурна ланка. Порівняно з цим визначенням новизна підходу Дж.М.Кейнса полягала ось у чому. Аргументуючи активну функцію грошей у процесі виробничого відтворення, Й.Шумпетер рішуче відкидав необхідність активного державного втру­чання у сферу грошових відносин, вважаючи, що таке втручання може спричинити лише негативні наслідки. На­томість Дж.М.Кейнс на базі тези «гроші мають значення» розробив теоретичну концепцію «керованих грошей», сперту на систему їх широкого державного регулювання й вико­ристання з метою стимулювання ефективного платоспро­можного попиту, а відтак — інвестиційного процесу.