Сторінка
1

Місце кредиту в економічній теорії як фактора економічного зростання

ВСТУП

У роботі досліджується місце кредиту у працях економістів-теоретиків, присвячених економічному зростанню. Проведено короткий огляд теорій економічного зростання, порівняльний аналіз кейнсіанського та неокласичного напрямів теорії економічного зростання. Дана характеристика натуралістичної та капіталотворчої теорій кредиту. Основна увага приділяється розгляду Й. Шумпетером ролі кредиту в процесі економічного розвитку та зростання.

Сучасний стан економіки України визначає­ться глибокими процесами ринкової трансформації, основним завдан­ням якої є досягнення рівня сталого соціально-економічного розвитку.

Поняття економічного розвитку відображає характер використан­ня продуктивних сил суспільства, включає еволюцію економічної сис­теми вцілому, зокрема, всіх підсистем економічних виробничих відно­син, у тому числі й соціально-економічних, як суспільної форми існу­вання продуктивних сил. Під час зміни, вдосконалення виробничих відносин відповідно до вимог розширеного відтворення створюються умови для економічного зростання.

Економічне зростання у вузькому розумінні — це процес, який на­роджується на стадії безпосереднього виробництва, набуває стійкого характеру на інших стадіях суспільного виробництва, призводить до кількісної і якісної зміни продуктивних сил, збільшення суспільного продукту за певний період часу і зростання народного благоустрою. У широкому розумінні економічне зростання як критерій економічного розвитку є, по своїй суті, головною складовою загальної траєкторії роз­витку суспільства.

Ринкові перетворення в Україні здійснюються шляхом проведення радикальних економічних реформ у всіх галузях господарського життя. Важливу роль при цьому відіграє здатність країни фінансове забезпе­чити відповідні зміни. Одним із джерел фінансових ресурсів є кредит. Тому дослідження присвячені кредитним відносинам, шляхам розвит­ку та вдосконалення кредитної системи та процесу кредитування є до­сить актуальними сьогодні.

Продовженню курсу реформ сприяє ак­тивізація економічних досліджень з пошуку оптимальної стратегії, зо­крема фінансової, яка повинна на тривалий час забезпечити умови для постійного і стабільного зростання. Сьогодні в Україні багато науков­ців, теоретиків і практиків, які працюють у даному напрямку. Ці до­слідження з'явились порівняно недавно. Вони присвячені розробці концептуальних основ фінансової стратегії економічного зростання в Україні (В. Опарін, В. Федосов), фінансово-кредитному механізму ін­новаційної моделі розвитку України (М. Крупка), монетарним складо­вим економічного зростання (А. Гальчинський, А. Дроб'язко), грошо­во-кредитному регулюванню (І. Лютий).

Невирішені раніше частини проблеми. Особливої уваги потребує, як вже згадувалось, проблематика фінансового забезпечення процесу ре­формування з метою досягнення сталого економічного зростання.

У публікаціях на дану тематику недостатньо уваги приділяється теоретичному обґрунтуванню ролі кредиту як фактора економічного зростання, зокрема, дослідженню відображення цієї проблеми у світо­вій економічній думці.

Метою цього дослідження є вивчення місця і ролі кре­диту як чинника економічного зростання у працях відомих економістів, зокрема, у роботі Шумпетера “Теорія економічного розвитку”.

Для забезпечення цієї мети слід розв’язати наступні завдання:

- розглянути основні теорії економічного зростання

- дослідити основні теорії кредиту

- знайти точки перетину вказаних теорій і на цій основі визначити. Яке місце в процесі відтворення відводиться кредиту тією чи іншою теорією.

У світовій економічній науці увага проблемам економічного зростання приділялась здавна. Серед них можна виділити п’ять основних груп, значення яких змінювалось з часом:

1. фактори економічного зростання

2. співвідношення теперішніх та майбутніх потреб та їх вплив на темпи зростання

3. взаємовплив економічного зростання та розподілу доходу

4. історична тенденція економічного зростання

5. умови рівноважного зростання

Ще представники класичної політичної економіки, включаючи А. Сміта, центральною темою своїх досліджень вважали економічну динаміку, «міжчасові» господарські співставлення. Надалі І. Фішер, Дж. М. Кейнс та багато інших представників сучасної економічної тео­рії продовжували працювати над цими питаннями.

Поштовх до розвитку в ЗО—40-х рр. формальної теорії економічно­го зростання як самостійного напрямку економічного аналізу дала кейнсіанська теорія. Основною проблемою дослідження стало визна­чення умов стійкого, рівноважного економічного зростання, тобто зростання при повній зайнятості факторів виробництва, коли їх сукуп­на величина зростає таким саме темпом, що і обсяг виробництва. Серед інших галузей економічної теорії теорія зростання виділяється досить тісною залежністю від реалій господарського життя.

Так, моделі Р. Харрода та Є. Домара, які поклали початок даному напрямку економічних досліджень, були розраховані на те, щоб пояс­нити періоди тривалих диспропорцій, прообразом яких була Велика депресія 1929—1933 рр.

Р. Харрод, на відміну від Дж. М. Кейнса, який розглядав показни­ки, що визначають рівень виробництва та зайнятості (фактори зрос­тання), об'єктом свого аналізу зробив темпи зміни виробництва в часі. У теорії росту Харрода виділено дві основні проблеми: по-перше, не­співпадання природного і гарантованого темпів росту і, по-друге, не­стабільний характер фактичного темпу росту в економіці.

Гостра дискусія з питань теорії зростання розгорілась після появи в 1956 р. робіт Р. Солоу, що започаткували неокласичний напрямок роз­витку теорії зростання в Гарвардському університеті (США), та Дж. Робінсон, яка, так само як і розробки Н. Калдора, зробила значний внесок у розвиток посткейнсіанської теорії економічного зростання — в Кемб­риджу (Велика Британія).

У роботах Р. Солоу фігурують чотири основні величини: споживання, інвестиції, капітал і праця. Аналіз Р. Солоу базується на виробничій функ­ції Кобба-Дугласа. Р. Солоу розповсюдив на цю сферу досліджень мікро-економічну за своїм походженням логіку неокласичної теорії, згідно якої зміна відносних ціп на фактори виробництва призводить до процесів заміщення між ними. Він зумів показати, що у даному випадку змінна (у певних межах), а не фіксована (яку Р. Харрода) капіталоозброєність праці призводить до того, що випуск продукції і запаси капіталу можуть збіль­шуватись рівними темпами. Вважається, що саме Р. Солоу звернув увагу на роль технічного прогресу в забезпеченні економічного зростання.