Сторінка
6

Банк як позичальник: формування кредитних ресурсів

У розрахунках відсотків за депозитними операціями передбачається використання двох фінансових механізмів:

— розрахунки на основі простих (номінальних) відсотків;

— розрахунки на основі складних (фактичних) відсотків;

При використанні простої (номінальної) відсоткової ставки, нарощена сума депозиту розраховується шляхом множення номіналу депозиту (без врахування отриманих раніше відсотків) на множник нарощення. Розрахунок нарощеної суми депозиту здійснюється за формулою

S = P(\ + rn),

де S — нарощувана сума депозиту наприкінці періоду п, тобто номінал депозиту плюс відсотки;

P — сума номіналу депозиту;

(l + r«) — множник нарощення;

г — річна відсоткова ставка (в сотих частках);

п — строк депозиту у роках.

Сума нарахованих відсотків за депозитом при використанні складної (фактичної) річної відсоткової ставки розраховується за формулою

де / — сума відсотків за поточний період;

S — нарощена сума депозиту наприкінці попереднього періоду, тобто номінал депозиту плюс відсотки;

г — річна фактична відсоткова ставка;

п — кількість періодів, за які нараховуються відсотки за депозитом.

Нарахування простих відсотків здійснюється на сальдо за рахунком за фактичний строк зберігання коштів із врахуванням змін відсоткової ставки за договором. Нарахування складних відсотків ("відсотків на відсотки") здійснюється на сальдо за рахунком і нараховані раніше відсотки із врахуванням змін відсоткової ставки і строку розміщення коштів. Розрахунок доходу при складному відсотку ґрунтується на геометричній прогресії ("відсоток на відсоток").

Процес нарощування депозиту за рахунок відсотків за депозитом називається капіталізацією відсотків. Наступне нарахування здійснюється на суму депозиту з урахуванням відсотків. У разі капіталізації сума депозиту і нарахованих за ним відсотків повертається депоненту при погашенні депозиту.

Нарахування відсотків починається з наступного дня після надходження грошової суми на депозитний рахунок клієнта та проводиться шляхом множення денного залишку на рахунку на денну відсоткову ставку.

Отже банк може використовувати у своїй діяльності один з двох методів нарахування відсотків: 1) метод рівних частин; 2) актуарний метод.

У разі використання методу рівних частин при нарахуванні відсотків за депозитом за кожний період нарахування застосовується проста (номінальна) відсоткова ставка. При цьому не враховуються нараховані раніше відсотки. Відсотки за актуарним методом розраховуються з використанням складної (фактичної) відсоткової ставки, тобто з урахуванням нарахованих раніше відсотків. У своїй діяльності комерційний банк може використовувати лише один з цих методів нарахування відсотків.

У момент внесення коштів на депозитний рахунок депозит враховується на всю суму його номіналу. Відмінності обліку номіналу депозиту визначаються конкретним методом виплати відсотків. Існує два таких методи: 1) за період; 2) на період.

У банківській практиці відсотки сплачуються депоненту, як правило, по закінченні певного періоду, передбаченого депозитною угодою, тобто за період. У цьому випадку номінальна сума депозиту і сума, що перераховується на депозитний рахунок, збігаються. У разі сплат відсотків на період банк сплачує депоненту відсотки в момент внесення коштів на депозит, тобто авансом. Цей метод застосовується, насамперед, при обліку дисконтних ощадних (депозитних) сертифікатів. Тут величина дисконту є сумою відсотків, що сплачена депоненту авансом. Сума цього дисконту амортизується протягом терміну дії депозитного договору. Амортизація відсотків — це процес віднесення сум сплачених авансом відсотків за депозитами на витрати (доходи) на систематизованій основі. У разі сплати відсотків на період номінал депозиту буде більше, ніж отримана від депонента сума. Протягом строку дії депозитної угоди сума авансованих відсотків має бути повністю замортизована.

Національний банк повинен регулювати рівень відсоткової ставки за депозитами. Йдеться, насамперед, про обмеження банківської конкуренції в сфері депозитних відсоткових ставок. Після Великої депресії 1929—1933 pp. у США сформувалася загальна точка зору, яка знайшла відображення в Законі про банки 1933 p., а саме: високі відсоткові ставки за депозитами стимулюють покупку комерційними банками ненадійних активів, а це у кінцевому підсумку спричиняє збитки і навіть банкрутство банків.

У колишньому СРСР розмір відсоткової ставки за вкладами був стабільним і централізовано встановлювався Радою Міністрів (урядом). Державні трудові ощадні каси СРСР виплачували вкладникам — фізичним особам доход у вигляді відсотків або виграшів: за вкладами до запитання, умовним, на єдину ощадну книжку і на поточні рахунки окремих громадян — 2% річних; за строковими вкладами — 3% річних; за виграшними вкладами доход виплачувався у вигляді виграшів з розрахунку 2% річних.

У США величина відсотка за строковими і ощадними внесками суворо регулюється Федеральною резервною системою. Поширеною є точка зору, що низькі відсоткові ставки за депозитами знижують банківські витрати і тим самим зменшують ціну банківського кредиту. Надмірна лібералізація у сфері встановлення відсоткових ставок на ринку депозитів негативно відображається на стані грошового ринку країни.

У сучасних умовах комерційні банки в Україні проводять самостійну депозитну відсоткову політику. НБУ регулює відсоткову ставку шляхом встановлення офіційної облікової ставки. Із зміною облікової ставки НБУ комерційні банки вимушені змінювати й відсоткові ставки за депозитами. При формуванні свого депозитного портфеля комерційні банки беруть до уваги норми обов'язкових резервів (резервних вимог НБУ).

У Росії Центральний банк з метою забезпечення захисту грошових заощаджень населення вводив кількісні обмеження на залучення депозитів розмірами статутного капіталу комерційних банків.

Низька відсоткова ставка за депозитами за інших рівних умов обмежує приплив внесків до банку. Навпаки, достатньо високий розмір депозитного відсотка дисциплінує комерційний банк, вимагає від нього ефективного використання цього виду залучених ресурсів, адже банк, отримавши кошти у тимчасове користування, повинен не тільки повернути їх, але й виплатити відсоток. Зрозуміло, що виконання цих умов неможливе без одержання максимального ефекту від використання залучених на депозит коштів.

Вітчизняні комерційні банки повинні проводити сьогодні активну депозитну політику, спрямовану на широке залучення коштів та їх використання як кредитних ресурсів.

Відсоткова політика комерційних банків у сфері депозитних операцій має ґрунтуватися на принципах оптимальності, ефективності, адекватності ситуації, що реально існує на ринку банківських послуг, враховувати як власні економічні інтереси, так і інтереси вкладників.