Сторінка
4
1.44. Виробництво яловичини і телятини у живій масі
Динаміку м’ясної продуктивності великої рогатої худоби наведено у таблиці 1.45. Середньодобові прирости тварин на вирощуванні, відгодівлі та нагулі зменшилися в Україні у цілому за період з 1990 до 2000 рік від 431 до 255 г. І тільки в 2001 році цей показник зріс до 318 г. Аналогічна тенденція склалася й у лісостеповій зоні: при середньодобових приростах 341 г вони коливаються від 285 г у Полтавській області до 390 – в Черкаській.
На даний час головним завданням у виробництві яловичини й телятини є стале підвищення продуктивності тварин на основі всебічної інтенсифікації галузі. За складних сучасних умов господарювання сільськогосподарські підприємства досягають високих результатів у веденні м’ясного господарства. Позитивний досвід виробництва яловичини нагромаджено в сільськогосподарському кооперативі “Промінь” Красилівського району Хмельницької області. Тут склалась ефективна система ведення галузі, запроваджено внутрішньогалузеву спеціалізацію. Молодняк утримують у клітках до 2 – 2,5 місяця. Наступна стадія передбачає дорощування бичків до живої маси 200 кг при середньодобових приростах 400 – 500 г. На стадії відгодівлі середньодобові прирости досягають 800 – 825 г. Середня жива маса однієї голови реалізованого молодняку становила протягом 1999 – 2001 років 385 кг. В 2001 році сільськогосподарський кооператив одержав за рахунок реалізації молодняку підвищених вагових кондицій (в середньому 432 кг) додатково 123,2 тис. грн. доплат. У 2001 році собівартість 1 ц живої маси становила 244,6 грн., а реалізаційна ціна – 503,8 грн. (з дотацією і доплатами за важковагових тварин). Кожна тонна реалізованої худоби забезпечила підприємству 260 грн. прибутку. Враховуючи ситуацію, що склалася в галузі, СК “Промінь” планує до 2005 року збільшити обсяги виробництва м’яса до 550 – 600 т, у тому числі яловичини – до 520 – 570 т.
1.45. Середньодобові прирости великої рогатої худоби на вирощуванні, відгодівлі та нагулі в сільськогосподарських підприємствах, г
Групування сільськогосподарських підприємств за рівнем рентабельності виробництва м’яса великої рогатої худоби в 2000 році при її мінімальному рівні (до 5%) свідчить, що оптимальний рівень рентабельності (майже 40%) досягається при близько 350 г середньодобових приростів.
Концептуальними положеннями розвитку м’ясного скотарства України на 2001 – 2010 роки). передбачено до 2010 року довести виробництво яловичини, одержаної від корів молочних, комбінованих і м’ясних порід, на душу населення до 35 кг, що в 2,3 рази більше порівняно з 2000 роком. Частка забійної маси яловичини, одержаної від м’ясної худоби, зросте від 2,3 у 2000 році до 17,8% у 2010-му.
Чисельність поголів’я м’ясних корів передбачено довести в 2005 році до 620 тис., а у 2010-му – до 1 млн. голів. По регіонах розведення худоби їх частка становитиме в зоні Полісся 54,5% у 2005 році і 55% у 2010-му, в зоні Лісостепу – відповідно 31 і 30 й у Степу – 14,5 і 15%.
Обсяги виробництва яловичини від худоби м’ясного напряму продуктивності досягнуть у 2005 році 266,6 тис. т, а в 2010-му – 475 тис. т. У зоні Полісся яловичини вироблятимуть у забійній масі від м’ясної худоби 90,1 тис. т в 2005 році і 161,9 тис. т – у 2010-му в Лісостепу – відповідно 51,7 і 88,3 тис. т, у Степу – 23,5 і 44,2 тис. т. Це дасть можливість суттєво підвищити рівень харчування населення високоенергетичними м’ясними продуктами.
В Україні розведенням м’ясної худоби займаються 18 племінних заводів і 39 репродукторів, де утримують понад 7 тис. корів. У племпідприємствах використовують 165 племінних бугаїв м’ясних порід. У спермосховищах нагромаджено до 7 млн. спермодоз. Проте для досягнення запланованої кількості поголів’я необхідно розширювати племінну базу галузі. Зокрема, потрібно довести чисельність племінних корів до 55 тис. голів, або збільшити в дев’ять разів, а бугаїв–плідників – до 700 голів, або у 4,2 рази. Племінна база м’ясного скотарства України представлена 14 спеціалізованими м’ясними породами, з яких шість – вітчизняні.
Характерні особливості технології розведення м’ясної худоби: безприв’язне утримання тварин у зимовий період на глибокій підстилці в приміщеннях полегшених конструкцій; максимальне використання природних і культурних пасовищ та вирощування молодняку до 6 – 8–місячного віку за системою вільного або режимного підсосу.
Система кормовиробництва і використання кормів ґрунтується на зональних особливостях раціональної структури посівних площ, докорінному та поверхневому поліпшенні природних угідь, створенні культурних пасовищ, впровадженні екологічно безпечних і ресурсозберігаючих технологій виробництва та заготівлі кормів. Раціональним є використання 3– 5– компонентних травосумішок, з яких 2 – 3 види злакові й 1 – 2 – бобові трави (ранньо–, середньо– і пізньостиглі) та випасання худоби переважно за режимною системою. Передбачається виділяти на одну корову 0,4 – 0,5 га пасовищ, у структурі посівних площ частку зернобобових (горох, люпин, соя) планується довести до 10–15%, олійних продовольчих і технічних культур (соняшник, цукрові буряки, ріпак) до 5–10, багаторічних бобово–злакових травосумішок – до 6%, що забезпечить підвищення виходу з одиниці площі обмінної енергії та перетравного протеїну на 30 – 40% і знизить енерговитрати в 3–4 рази.
Система годівлі ґрунтується на фізіологічно максимальному використанні сухої речовини високоякісних об’ємистих і зелених кормів при економічно оптимальному рівні концентрованих у складі біологічно повноцінних раціонів.
Річні зональні норми заготівлі кормів на корову з приплодом із розрахунку на одержання середньодобових приростів живої маси 1000 г і більше становлять 72,8–75,6 ц корм. од., 99–104 г перетравного протеїну на 1корм. од., при частці зелених кормів за поживністю від 30 до 43% та концентрованих від 20 до 32% залежно від зони й продуктивності.
Технологією годівлі м’ясної худоби передбачено використання кормів переважно власного виробництва, особливо зелених, у чистому і комбінованому вигляді, в тому числі й на пасовищах протягом 7 – 8 місяців, впровадження однотипної та комбінованої годівлі тварин протягом року, а також годівлі повноцінними кормосумішами з використанням БМВД, преміксів і комбікормів. Планується забезпечити м’ясну худобу зеленою масою у літній період за рахунок культурних пасовищ у зоні Степу на 70%, Лісостепу –80 і на Поліссі – на 90%.
Для успішного розвитку спеціалізованої галузі м’ясного скотарства середньорічна потреба в капітальних вкладеннях у 2001 – 2005 роках має становити 58,5 млн., а у 2006 – 2010-му – 183,3 млн. грн. Цільове використання коштів забезпечить створення надійної матеріальної бази м’ясного скотарства й сприятливі передумови для прискореного розвитку галузі.
Інші реферати на тему «Географія економічна»:
Основи системного гідроекологічного районування територій
Реалізація продукції тваринництва. Порядок реалізації тварин і птиці на м’ясопереробні підприємства
Басейнові історико-динамічні морфолітосистеми: палеогідродинамічні реконструкції і екологічні експертизи водогосподарських проектів
Медоносна база і запилення рослин бджолами. Розведення та утримання бджолиних сімей
Ефективність виробництва продукції тваринництва та перспектива розвитку галузі