Сторінка
2

Військова фізична підготовка на Запорізькій Січі

2.2. Первинна організація козацтва.

Підсумком формування на рівнинах Придніпров‘я нового суспільства стала поява нового стану, що міг народитися лише на порубіжні, - стану козаків. Тюркське за походженням слово “козак” означало вільних, незалежних від пана людей, які не мали чітко визначеного місця в суспільстві й населяли безлюдні окраїни. Вперше слов‘янські козаки з‘явилися у 1480-х роках, але тільки з поширенням козацтва в середині ХVI ст. їхня чисельність зросла. Спочатку основну масу козаків становили селяни-втікачі, біли серед них також міщани, позбавлені сану священики, шукачі пригод із збіднілої знаті. Хоч до козацьких лав вливалися поляки, білоруси, росіяни, молдавани, ба навіть татари, все ж величезну більшість населення Придніпров‘я становили українці. Російський різновид козацтва розвинувся далі на схід, на р. Дон.

У пошуках волі українські козаки просувалися все нижче Дніпром і його південними притоками аж за невеликі прикордонні застави Канева та Черкас. На цих щедрих, але й небезпечних землях вони організовували уходи, тобто мисливські та рибальські виправи, а також займалися випасанням худоби та коней. Власне під час цих тривалих сезонних виправ углиб степу в них виникають перші елементи організації. Вирушаючи у “Дике поле”, вони обирали своїми ватажками, або, як їх ще називали, отаманами, найбільш досвідчених, сміливих і винахідливих, а щоб краще оборонятися від татар та взаємодіяти на ровах і в рибальстві, групувалися у тісно зв‘язані загони – ватаги. Згодом у степу заснувалися укріплені загони – Січі з невеликими цілорічними залогами, а для козакування перетворилося на постійне заняття. Королівські старости на пограничних землях непокоїлися, спостерігаючи, як зростає кількість озброєних незалежних козаків, котрі часто виявляли неповагу до влади. Щоправда, старості ці як члени магнатських родів самі наважилися на ситуації та отримували чималі гроші, обладаючи великими поборами козаків, що намагалися торгувати у містах рибою, шкурами тварин тощо. Однак важливішим було те, що вони знайшли в козаках ідеальних оборонців від татрських наскоків, а одним з найважливіших обов‘язків старостів якраз і був захист кордонів.

Перші магнати, що організовували козаків, були православними не спольщеними українцями. До найславетніших серед них належав Дмитро (“Байда”) Вишневецький, канівський староста. Пам‘ять про подвиги Байди зберегли численні українські народні пісні.

ІІІ. Особливості народної фізичної культури українського народу в козацьку еру.

3.1. Українське козацтво як культурно – історичний феномен.

Національна ідея є провідною, об‘єднуючою в історичному бутті кожного народу, нації 9етносу0. українська національна ідея проходить через всю педагогічну спадщину минулих епох. Вона надихала покоління освітніх діячів, педагогів на вірне служіння рідному народу. Дослідження витоків, становлення і розвитку національної системи виховання, вітчизняної педагогіки є першорядною проблемою, від розв‘язання якої залежить вихід незалежної української держави на сучасний рівень світових стандартів у галузі освіти і виховання.

Творчий підхід до історично-педагогічної спадщини нашого народу дозволяє стверджувати , що чільне місце в ній належить могутньому освітньо-виховному потенціалу, який найдоцільніше назвати українською козацькою педагогікою. Щоб розкрити її основні ознаки, необхідно насамперед з‘ясувати, що таке українське козацтво як культурно-історичний феномен.

Козацький рух в Україні був однією з найяскравіших сторінок літопису боротьби народу за політичну і державну незалежність. У тому, що ми, українці, сьогодні є народом, нацією, провідна роль належить козацтву, яке із століття в століття було єдиним і могутнім форпостом, що пильно стояв на сторожі свободи, гідності і честі України, як незалежної держави. Недарма іноземці часто називали Україну “Козацькою республікою”, “Країною козаків”, а українців – “козацькою нацією”.

Вільнолюбне українське козацтво виникло на славній Запорізькій Січі, на легендарному острові Хортиця, за порогами Дніпра-Славути. У національній свідомості поняття Запорізької Січі зливається в єдиний духовний комплекс минулих поколінь. Запорізьке козацтво – гордість української нації. Його ідейно-моральний потенціал – це ядро козацької духовності, яка є невичерпною скарбницею громадського загартування підростаючих поколінь.

Про українське козацтво значна частина сучасної молоді має поверхове і спрощене уявлення. Насправді воно було не тільки військовим, а й соціальним, політичним, державним, педагогічним, культурно-історичним явищем. Сила, велич і могутність козацтва були настільки впливовими, що кожен українець прагнув стати козаком.

Епоха козацтва створила багатогранну глибоку духовність, що стала гордістю і окрасою української національної культури. Її освітньо-виховний, емоційно-естетичний потенціал покладено в основу не лише козацької, а й усієї української національної теми виховання. Козацтво було в кращому розумінні цих понять аристократією національного руху, високоморальною елітою своєї нації. Палкий український патріотизм козаків був могутнім стимулом до державотворчого і незалежного життя.

Творче відродження культурно-освітніх і виховних козацьких традицій – одна з необхідних і найважливіших граней зміцнення незалежності України.

3.2. Виховання фізичної і психофізичної культури.

Цілісна система козацького тіло виховання викристалізувалася ідеями найвищого ступеня розвитку саме в запорозьких козаків. Свій етногенез вони вели від предків, яких представники зарубіжної історіографії називали по-різному (анти, скіфи, руси та ін.).