Сторінка
1

Cпівпраця Франції й України у військовій галузі

Становлення і розвиток французької військової стратегії щодо України — складова загального процесу реалізації французької політики стосовно Української держави. Нині французько-українські відносини набувають значення у контексті офіційної політики європейської та євроатлантичної інтеграції нашої держави.

Метою статті є комплексне та всебічне вивчення військової політики Франції щодо України.

На сучасному етапі в Україні майже немає публікацій з цього питання. Можна виокремити лише французьке дослідження, присвячене загальній політиці військового співробітництва Франції [1], та окремі публікації українського журналу «Defense-express» стосовно співробітництва в оборонній галузі, сфері озброєння та функціонування французьких оборонних структур. Автор значною мірою спирався на матеріали, отримані під час консультацій з французькими військовими аташе, а також офіцерами, котрі реалізують білатеральне співробітництво з Україною, на угоди, що стосуються цієї тематики. Консультації — доказ того, що представники такої традиційно закритої для досліджень сфери виявляють розуміння та готовність співпрацювати з науковцями задля поліпшення білатеральних відносин. Консультативна допомога, як і демократичні зміни в українській армії, відкривають для національної науки нові перспективи для подальших досліджень.

Після розпаду Радянського Союзу суверенна Україна мала величезну армію з потужною бойовою технікою (наприклад, у 1991 р. українська військова авіація була другою в Європі за боєздатністю), тут знаходився третій ядерний арсенал світу.

Військова дипломатія Франції відреагувала миттєво на зміни у стратегічному просторі Східної Європи — 1992 р. у Києві було відкрито французький військовий аташат. Однак швидке вироблення стратегії французько-українських відносин у військовій галузі не відповідало тогочасній ситуації. Постали нагальніші проблеми: ядерного роззброєння України, розподілу Чорноморського флоту, скорочення української армії, пошуку оптимальної моделі безпеки.

Законодавча база. Протягом першого десятиліття української незалежності було закладено нормативну базу французько-українського військового співробітництва та започатковано проекти білатеральної співпраці (деякі з них згодом стали регулярними заходами).

Постановою Верховної Ради № 2610-12 від 17 вересня 1992 р. ратифіковано Договір про взаєморозуміння та співробітництво між Україною і Французькою Республікою. Статтею 10 цього Договору визначено розвиток і зміцнення контактів у військовій галузі. Зокрема, проведення регулярних обмінів думками щодо оборонних доктрин, налагодження співробітництва між міністерствами закордонних справ і міністерствами оборони, а також між генеральними штабами збройних сил обох держав [2].

15 лютого 1996 р. у Києві укладено Угоду між Україною та Французькою Республікою про налагодження двостороннього співробітництва у військовій галузі, а також Угоду про співробітництво в галузі озброєння та військової техніки.

Серед пріоритетів співпраці — сприяння обмінам або прийняття стажерів (переважно молодих офіцерів); консультації стосовно концепції оборони й безпеки; обмін знаннями та досвідом з питань загальної організації оборони, управління кадрами, зв’язку, відносин з громадськістю, матеріально-технічного забезпечення, концепції та організації медичного забезпечення військовослужбовців, а також військової топографії й геодезії.

Можна виокремити також угоди між Міністерством оборони України та Міністерством оборони Франції щодо умов військового співробітництва стосовно колишньої Югославії в рамках IFOR від 1 лютого 1996 р., березневі 1996 р. технічні угоди про авіаційне забезпечення в межах та за межами IFOR.

Важливим кроком до вироблення стратегії військових відносин стало створення у 1995 р. Спільної комісії з питань українсько-французького військового співробітництва.

Загальна стратегія розвитку. У Франції на найвищому рівні прийнято рішення розвивати співробітництво з Україною у військовій галузі. Франція прагне встановити відносини на рівні військово-політичних еліт та дійти консенсусу на найвищому державному і суспільному рівнях. Така співпраця не загрожує жодній зі сторін, можлива лише конкуренція в економіці та науці.

Гальмуючим чинником у розвитку відносин у військовій галузі на певному етапі була секретність, що панувала у Збройних Cилах України. Цікавими для досліджень тут можуть бути питання спільних навчань, екіпіровки та житла військовослужбовців.

Проблема також у тому, що співробітництво у військовій галузі загалом розвивалося хаотично. У галузі озброєння французькі та українські інтереси іноді протидіють (наприклад, зазнала невдачі програма створення спільного танка). Необхідно розвивати контакти між сучасною та майбутньою елітами, маємо спільно опрацьовувати амбітні проекти, виокремити сфери, де французький досвід найкращий та залучати його в Україну. При цьому важливо опановувати французьку мову українським військовим, а українську — французам (англійська може слугувати для підписання документів). З метою кращого взаєморозуміння необхідно, аби певна кількість офіцерів знала мову країни своїх колег [3].

Конструювання оптимальної моделі французької військової політики втілилося 1998 р. в ідею створення відділу при міністерстві закордонних справ Франції, який би займався військовим та оборонним співробітництвом. Управління військового та оборонного співробітництва підпорядковано генеральній дирекції з питань політики та безпеки. Отже, військовою та оборонною співпрацею керують саме на політичному рівні. Створення такого відділу пояснюють необхідністю координації та взаємодії в межах загальної політики співробітництва. Мета такої співпраці — визначити країни для партнерства, розробити проекти, проаналізувати проблеми та розв’язати їх. Слово «партнерство» є ключовим. Країни сприймаються як рівноправні партнери.

У процесі партнерства Франція в змозі направити у довготермінове відрядження (до двох років) військових фахівців, у короткотермінове відрядження (15 днів/місяць) — експертів для аналізу проблеми, реалізувати проект на запит держави.

Управління військового та оборонного співробітництва при міністерстві закордонних справ Франції запропонувало проект щодо створення у складі внутрішніх військ МВС України центру підготовки сил з підтримання громадської безпеки (особливо під час демонстрацій, страйків, громадських акцій). Франція може поділитися досвідом організації і функціонування мобільної жандармерії. У перспективі тут можуть навчати не лише українських правоохоронців, а й фахівців сусідніх країн. Україна зацікавилася проектом. Витрати на створення й утримання такого закладу становитимуть десятки мільйонів євро, тому, ймовірно, до реалізації проекту буде залучено Європейську комісію. До речі, з 2005 р. в Україні перебуває французький радник (офіцер жандармерії) при Командуванні внутрішніх військ МВС, який здійснює консультативну допомогу щодо цього проекту.