Сторінка
2
У Межиріччі монументальні будівлі через слабкість наносного грунту взагалі зводили
на високих платформах, які облицьовували цеглою й обмазували бітумом. Цей захід був не лише конструктивним, але водночас і художнім. Будівля, піднесена вгору, краще виражала силу і могутністиь богів, жерців, правителя.
Також у центрі священної округи на велетенській терасі здіймається храм бога Ана – володаря неба й покровителя міста Урук (рис.3.9). Сторони його тераси з похилими стінами – 70х60 м, висота – 14 м; на неї ведуть двоє сходів. Шумерський храм розвинувся з людського житла: тут також велике середнє приміщення з вівтарем оточують менші каплиці, зовнішні мури храму мали білу обмазку, звідти його умовна назва «Білий храм».
Храм в Єль-Обейді теж містився на високій платформі з щільно утрамбованої глини. Стіни платформи й храму згідно з давньошумерською традицією були розчленовані вертикальними виступами (контрфорсами). Крім того, стіни платформи в долішній частині були обмазані бітумом, а вгорі побілені і таким чином членувалися також по горизонталі. Вздовж стіни храму в нішах між виступами стояли дуже виразні мідні фігурки биків (рис.3.8а).
Храми були в кожному шумеро-аккадському місті. Найвідомішим і до того ж добре дослідженим є місто Ур, яке близько 2100 р. до н.е. досягло свого розквіту (рис.3.11). В цей період Ур мав 40-50 тис. мешканців. Ріка Євфрат текла попід самим Уром і наповнювала штучний канал, який оточував його товсті й могутні сирцеві мури. Канал утворював еліпс, велика вісь якого дорівнює приблизно одному кілометру й орієнтована з південного сходу на північний захід. Під мурами було два порти: на Євфраті і на каналі. Місто ділилося на майже суцільно одноповерховий житловий район, що розстилався у вигляді плоскої рівнини, і цитадель (рис.3.12).
Комплекс цитаделі виділявся не тільки в плані, але й у силуеті міста, бо там височів храм бога місяця Наннара. Він панував над містом, був ідейним та композиційним центром священної ділянки. На відміну від попередніх він стояв на вершині ступінчастої піраміди, яка складалася з трьох поставлених одна на одну платформ (рис.3.13). Ця форма культових споруд стала типовою у Межиріччі й одержала назву «зіккурат» («вершина»). Три яруси зіккурату в Урі – найдавнішого з відомих (побудований принаймні на сто років раніше від найстарішої єгипетської піраміди!) – були вирішені в контрастних тонах: долішній був обмазаний бітумом, середній – облицьований червоною випаленою цеглою, горішній – вибілений; на ньому на висоті близько 21 м підіймався храм, обкладений блакитною глазурованою цеглою.
Зіккурат був «сходами на небо». Він яскраво виражав ідею сили богів, уособлював ієрархічну структуру суспільства, на верхньому щаблі якого стояли обожнювані правителі. Кожне шумерське місто було присвячено одному з богів, який вважався його покровителем. Місто Ереду, розташоване за двадцять кілометрів на північ від Уру, вважалося містом бога вод і мудрості Енкі. Тут у цитаделі також височів зіккурат (рис. 3.8). Він був менший, ніж урський, але кращий за композиційно-художнім вирішенням.
Двох вершин досягла шумерсько-аккадська архітектура: однієї – в монументальних спорудах, а другої – в будівництві міст. Шумери – перші відомі в історії будівничі міст – міст, у яких колишні кочівники обернулися в осілих людей. Вони зробили те, що потрібно було для захисту міст від ворога, створили площі перед палацами й храмами, забезпечили місту питну воду і стічні канали, спорудили громадські будівлі, які зміцнювали в громадян почуття гордості й самосвідомості; усе це було зроблено надзвичайно досконало й не мало більш ранніх прототипів.
У VIII – VI ст. ст. до н.е. на півночі Межиріччя, там, де колись було Аккадське царство, виникла могутня військова держава Ассирія (рис.3.14). Ассирійці мали велике і добре озброєне військо. В їхніх перемогах ассірійцям допомагало те, що вони перші навчилися виробляти залізо й озброїли своїх воїнів невідомою раніше залізною зброєю. Царі Ассирії завоювали все Межиріччя, Сирію, Фінікію . Вони грабували переможені країни, а людей вбивали або забирали в полон. Своєю жорстокістю ассирійці перевершили всіх завойовників стародавнього світу. Загарбання скарбів, одержання данини, взяття полонених дозволили ассирійським царям вести велике будівництво. Пишно забудовувалася і прикрашалася їхня столиця – найдавніший Ашшур, покровителем якого був верховний бог ассирійського пантеону – Ашшур. Столиця була побудована на березі річки Тигр, щоб у її порту мали змогу розвантажуватися торговельні судна. Великі ассирійські міста одночасно були й міцними фортецями, здатними витримати і зухвалий штурм, і тривалу облогу. Ашшур був обнесений мурами з сирцевої цегли висотою 15 – 18 м і товщиною близько 6 м з підмурком із великих кам'яних брил. З зовнішнього боку стіни через кожні 20 м йшли башти-контрфорси. Поміж пласких дахів домів та палаців підносилися башти храмових зіккуратів. В Ашшурі, на відміну від більшості месопотамських столиць, їх було три: зіккурат покровителя міста – бога Ашшура і зіккурати храмів Ану й Адада (рис.3.16). Вони розташовувалися поруч, мали загальний двір, а в святилищах, що містилися між цими баштами, шанували бога грому Адада та його батька – бога неба Ану.
В правління Саргона II була заснована нова столиця – резиденція царя Дур-Шаррукін (у перекладі «Фортеця Саргона»). Як і Ашшур, вона стояла теж на Тигрі, але подалі від районів безперервних воєнних дій. В її плануванні відбився подальший розвиток містобудівництва Дворіччя – розробка прямокутної схеми міського плану. Прямокутник фортечних мурів (рис. 3.17) був орієнтований по сторонах світу своїми наріжниками. Сотні тисяч полонених з Ізраїлю, Урарту та інших країн побудували місто з його чудовими палацами, садами і храмами всього за чотири роки. Її цитадель з палацом Саргона II була розташована не всередині міста, а біля зовнішніх стін. Це давало можливість швидко перекинути війська до палацу по широких стінах фортеці й легко одержати допомогу ззовні у випадку повстання населення проти деспота.
Палац Саргона містився на величезній платформі висотою приблизно з сучасний п'ятиповерховий будинок (14 м). Інтереси оборони міста збігалися тут із художніми – звеличенням царя. Приміщення палацу групувалися навколо великих та малих дворів (рис. 3.18). До комплексу палацу входив і зіккурат. Урочистою була композиція головного входу, який був фланкований двома баштами (рис.3.19), чиї долішні частини були складені з величезних кам'яних блоків, оздоблених рельєфами фантастичних крилатих биків з головами ассирійських царів (рис.3.20). У палаці Сарагона II було двісті десять залів і тридцять дворів. Стіни палацу прикрашали розкішні рельєфи, що розповідали про життя володаря. Загальна їхня площа становила 6000 м2 . У палаці були водогін, каналізація і солідні склади харчів та зброї.
Завантажити реферат