Сторінка
3
Найбільший розквіт художньо-композиційних рішень купольних мечетей спостерігається в середині XVII століття (рис.6.14). Це пов’язане з творчістю великого турецького зодчого Сінана-ібн-Абдулменнана (Сінана Розкішного), який збудував більше ніж 80 мечетей у різних містах Оттоманської імперії. Найвеличніше його творіння – мечеть Сулейманіє в Стамбулі (колишній Константинополь), будівництво якої було завершене в 1557 році (рис.6.15). План цієї мечеті дуже схожий на план храму Софії в Константинополі (перетвореного турками в XVI столітті на мечеть). Але зодчий значно розвиває ідею авторів храму Софії. В мечеті Сулейманіє розпір від склепіння погашений не тільки півкуполами й екседрами, але ще й маленькими куполами, які з півночі і півдня оточують центральне приміщення. Таким чином, відпадає необхідність у могутніх контрфорсах, які дещо зіпсовують зовнішній вигляд святої Софії.
Майже за таким самим планом учень Синана – Мехмед-ага збудував славетну Блакитну мечеть (рис.6.16). Конструктивно вона вирішена ще більш раціонально, ніж мечеть Сулейманіє. Головний купол тут підтримують напівкуполи не з двох, а з усіх чотирьох боків. Бічних нав, як у храмі святої Софії, в Блакитній мечеті нема, тому її інтер’єр справляє враження єдиного великого простору. Блакитною мечеть назвали за те, що візерунчаста внутрішня поверхня її стін вкрита суцільним килимом блакитних кахлів. Основний мотив керамічного оздоблення мечеті – рослинні орнаменти, а також вислови з Корану. Під час її будівництва султан повелів керамічних справ майстрам по всій країні виробляти кахлі тільки для Блакитної мечеті.
Немов голки, встромлені в небо гостроверхі (це риса саме турецьких мінаретів) високі башти чисельних мінаретів Блакитної мечеті. До її комплексу входять також медресе, медична школа, лікарня, кухні, караван-сарай, торговельні лавки.
Унікальність даного періоду в розвитку оттоманської культової архітектури полягає в тому, що звернення до стародавніх історичних прототипів стало основою для розробки новаторських ідей. Адже саме шляхом розвитку об’ємно-планувальної композиції Ая-Софії (побудованої майже за 1000 років до цього) послідовно, спочатку в мечеті Сулейманіє, а потім у Блакитній мечеті геніальними турецькими зодчими було досягнуто найвищого рівня архітектурно-художнього образу мечеті, що став канонічним на цілі століття наперед (рис.6.17).
Ісламська архітектура залишила багато славетних зразків палацової архітектури. Найбільш відомим з них являється палац Альгамбра, побудований у XIII – XV століттях у Гранаді (нині територія Іспанії). Він розміщений всередині збудованої ще в ранньому середньовіччі фортеці (рис.6.18). В композиції архітектурного палацу в Альгамбрі немає ні ясного плану, ні головної осі. Приміщення його парадної та інтимної частин гуртуються навколо двох великих дворів – Миртового і Лев’ячого, розташованих під прямим кутом один до одного. Більшість приміщень палацу розкриті в середину дворів. Двори озеленені, деякі з них мають басейни і фонтани. Таким чином природа як би входить в інтер’єрні простори палацу (рис.6.19).
Зовні фортеця Альгамбра (що означає «червона»), подібно до інших середньовічних замків, мала зубчасті стіни і суворі башти. На контрасті з цим в середині стін фортеці панує безтурботна, солодка й приваблива мрія. Все підкоряється витонченій розкоші. В цьому палаці східні правителі втілили свої уявлення про райську насолоду і райське блаженство. Характерне включення в архітектурну композицію води, котра у вигляді басейнів та фонтанів входить не тільки у дворові простори, а й в самі внутрішні приміщення. Це не випадково, адже для колишніх жителів пустель вода – символ багатства і розкоші.
На північній стороні Миртового двору височить могутня золотаво-рожева башта Комарис (назва походить від назви кольорових вітражів – камаріїя, що прикрашали вікна башти). Викликає подив та сміливість, з якою зодчий, що будував палац, зумів так органічно об’єднати цю більш ранню кріпосну башту з легкими, напоєними світлом формами відкритого Миртового двору (рис.6.20).
Величезну роль тут відіграє дзеркальна, піднята майже до рівня мармурової підлоги, поверхня невеликого басейну (33,5х7,4 м). На ній віддзеркалюються і башта Комарис, і архітектура Миртового двору, і небо. Все це створює відчуття простору, течії часу.
На контрасті з відкритими і освітленими просторами двору затінений арочний прохід до башти Комарис заманює до себе таємничими сутінками вузької зали де ла Барка, що веде до квадратної (11,3х11,3 м) Тронної зали, яка займає весь внутрішній простір колишньої фортечної споруди. Ця зала, що сягає в висоту на 18,2 м, – найвища в Альгамбрі.
Космічний образ обгорнутого сутінками небесного світу охоплює величний простір Тронної зали, символізуючи божественні витоки земної влади. Завершує залу знаменита набірна стеля з різьбленого кедру. Тонка дерев’яна мозаїка, світла на темному тлі, створює насичений зірковий рисунок.
З комплексом приміщень навколо Миртового двору сусідить комплекс кімнат та залів, де проходило приватне життя султана. Тому вони мають більш камерний, інтимний характер. Будівля ця цілком відноситься до часу правління Мухаммеда V, тобто до другої половини XIV століття. Основа цієї композиції – невеличкий (28,5х15,7 м) Лев’ячий двір (рис.6.21). У його центрі споруджений фонтан, оточений 12-ма кам’яними фігурами левів, із пащ яких виливаються струмені води. Двір зо всіх боків оточений галереєю з підковоподібних арок, що спираються на світлі мармурові колони. З усіх боків двору, за колонними портиками, ховаються зали. На заході це Зала сталактитів (названа так завдяки склепінню у вигляді кількох ярусів сталактитоподібних аркатурних поясів. На сході – Зала королів у вигляді продовгуватого приміщення, увінчаного куполами, де у прохолоді любили відпочивати правителі. На північній стороні двору розташована квадратна Зала двох сестер, на південній – зала Абенсераджів (рис.6.22).
Завантажити реферат