Сторінка
3

Архітектурне проектування в рамках системи «середовище-людина» (за В.Л.Антоновим)

Категорії простору і світла діють тут дуже яскраво. У важливий момент міфопоетичний “шлях” переривається темним вузьким простором, після якого відкривається світло “іншого царства” [В.Н.Топоров, т.2, с.352]. Проходження через вузький і затемнений простір несе на рівні архетипу семантику умирання і народження. Це простір-час, де герой (світ) бореться зі смертю і після занурення в прастихію хаосу (поглинання його хаосом) виходить світлим переможцем. Так сходить сонце після „занурення у безодню”. Боротьба динамічна і напружена, і просторово-світлова динаміка виражає семантику цієї боротьби. Завдяки боротьбі і перемозі відбувається “героїзація” людини, прилучення до певних сакральних цінностей. Тепер, набувши нового статусу, вона може “доторкнутися” до світу богів, міфопоетичного універсуму.

Таким чином, архітектурний катарсис виникає в реальному середовищі при завершальному зіткненні внутрішніх і зовнішніх просторів, темряви і світла. Тут реалізується і концепція Геракліта про гармонію як єдність протилежностей узагалі, і теорія О.Ф.Лосєва про вираження як про співставлення зовнішніх і внутрішніх категорій. Ці протилежності - необхідна антитеза, без якої композиція втрачає сенс. Його архітектурним змістом є вихід до зовнішніх просторів і світла як до композиційного завершення, тобто архітектурний КАТАРСИС.

Зовнішнє (як принцип, зовнішній світ) у різні епохи поставало у різних видах. Воно матеріалізувалося в просторових розкриттях у період бароко й у сучасній архітектурі, метафорично відбивалося в інтер'єрі, як у древньому Єгипті й у готичному храмі; мало проміжний характер (між людиною і Космосом), як в Елладі.

Існувало і принципове розходження в характері подолання перед виходом до зовнішнього: плавне, гармонічне в одних випадках і напружене, спонтанне - в інших. Так, різка зміна дистанції і світлових відносин - раптові появи перешкод поблизу і контрастні зміни темряви і світла створюють відчуття напруженості, неврівноваженості, дисгармонії, екстазу. Цей прийом характерний для епох соціальних екзальтацій. Він діє принципово аналогічно при виході до обеліска в Карнакському храмі, до колони Траяна на форумі в Римі, до готичного храму. У періоди соціального оптимізму архітектура створила гармонічні переходи (афінський Акрополь епохи Перикла, Виховний будинок Брунеллескі, меморіал в Ульяновську). Навіть на невеликому часовому інтервалі - від Єкатеринінського палацу до Камеронової галереї в Царскосільскому ансамблі - різні зчленування просторів і світла народжували різні метафори; такі ж різні, як ідеали епох, що сусідять: космогонічних протистоянь бароко і натурфілософії Руссо.

Таким чином, часові зчленування архітектурних мовних одиниць - просторових дистанцій і світлових відносин - є категорією АРХІТЕКТУРНОГО МОВЛЕННЯ.

Література

1.Антонов В.Л., Шубович С.А Архитектурная композиция как система “среда-человек”. - К.: НИИТИАГ, 1999. - 72 с.

2.Антонов В.Л., Криворучко Н.И., Чепелюк Ю.В., Шубович С.А. Эксперимент «Сквозной учебный архитектурный процесс». - К.: НИИТИАГ, 2000. – 39 с.

3.Анциферов Н.П. Душа Петербурга: Образ города. Петербург Достоевского. Быль и миф Петербурга. -М.: Наука, 1991.- 103 с.

4.Бархин Б.Г. Город. Структура и композиция. - М.: Наука, 1986. - 264 с.

6.Выготский Л.С. Психология искусства. - М.: Педагогика, 1987. - 344 с.

8.Иконников А.В. Функция, форма, образ в архитектуре. - М.: Стройиздат, 1986. - 288 с.

9.Линч К. Совершенная форма в градостроительстве. - М.: Стройиздат, 1986. - 264 с.

10.Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2-х тт. /гл. ред. С.А. Токарев. - М.: Сов. энциклопедия, 1991. - Т.1. - 671 с. Т.2. - 719 с.