Сторінка
8

Роль оцінки у суспільному пізнанні: істина й омана

Коли йдеться про пізнання нових елементів вже пізнаної у своїх фундаментальних закономірностях сфери ре­альності, тут немає нічого незвичайного. Це-творче пі­знання, оскільки пізнається щось нове, але детермінується воно вже відображеними в людській свідомості закономір­ностями реальності. Коли ж йдеться про так звані боже­вільні ідеї, то, хоча й тут мовиться про творчість, остання має принципову особливість. Творчість в останньому ви­падку долає наявні (дійсні, вже пізнані й опредметнені в мові) детермінації.

Саме тому виникнення «божевільних» ідей здається яки­мось зовсім недетермінованим актом. Насправді ж воно також детерміноване, але детермінуючі чинники належать тут або ще не відкритій сфері реальності, або ж такому стану реальності, який ще не склався в дійсності й існує поки як можливість. Тобто детермінуючі чинники тут нале­жать не теперішньому, а майбутньому, не дійсності, а мож­ливості.

Отже, вибір нової теорії, що повинна відображати якіс­но нову сферу реальності, є вибором напряму пошуків но­вих, нетрадиційних ідей; тому цей вибір є свободним, оскільки він не детермінується тими чи іншими чинниками наявної (традиційної) системи знання. Проте, будучії свободним, цей вибір не є довільним. Він завжди визначається цілком об'єктивними чинниками, які, щоправда, мають спе­цифічний характер — їхнє буття є майбутнім буттям, бут­тям можливостей.

Вище вже йшлося про «механізми» контакту людської свідомості з можливостями, з майбутнім. Тут хотілося б лише сказати про роботи російського вченого М. О. Бернштейна, автора концепції так званої фізіології активності . Якщо проаналізувати, на чому базується формування рухо­вих дій, пише Бернштейн, то виявиться, що кожний значу­щий акт являє собою рішення (або вже спробу рішення) певного завдання дії. Але завдання дії, іншими словами, результат, що його організм прагне досягти, є щось таке, що повинно стати, але чого ще немає. Таким чином, завдання дії є закодоване так чи інакше в мозкові відображення або модель потрібного майбутнього. Вочевидь, життєво корис­не або значуще діяння не може бути ні запрограмоване, ні здійснене, якщо мозок не створив для цього спрямовуючої передумови у вигляді названої зараз моделі потрібного майбутнього,

Поняття «моделі потрібного мпйбутнього»#, сформульо­ване Бериштейном, дає змогу вказати на певні фізіологіч­ні передумови, що беруть участь у формуванні свободної дії людини. «Заглядування в майбутнє або . модель майбут­нього змушує визнати, що в мозкові існують свого роду єдності протилежностей, дві категорії (або форми) моде­лювання сприйнятого світу: модель минуло-теперішнього, або того, що стало, і модель прийдешнього. Друга плине безперервним потоком і перетворюється в першу. Вони не­обхідно відмінні одна від одної насамперед тим, що перша модель однозначна і категорична, тоді як друга може спи­ратися тільки на екстраполювання з тією чи іншою мірою ймовірності» . І далі: «Рушійне завдання, яке визначає для себе індивід, формулює категорично єдиний вихід з наявної ситуації, якою б не була його апріорна ймовір­ність у таблиці самій по собі (хоча б вона там дорівнюва­ла нулю)». Отже, поле людського вибору майбутнього виявляється надзвичайно широким, навіть можливий вибір можливості, яка в природі, «в таблиці самій по собі» (Бернштейн), взагалі не реалізувалася б стихійно.

ДОСВІДНО-ПРАКТИЧНІ ДЖЕРЕЛА ПІЗНАННЯ. ЛОПКО-ДИСКУРСИВНИЙ ТА ІНТУЇТИВНИЙ РІВНІ ПІЗНАВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Досвідний рівень пізнання. Перехід від старої теорії до нової-це, по суті, перехід до нових, несумірних з прита­манними старій теорії вихідних принципів. Такий перехід, зрозуміло, не може здійснюватися логічним шляхом, оскіль­ки суперечність між вихідними посиланнями нової і старої теорії є насамперед логічною суперечністю. Тому вироблен­ня нових вихідних принципів теорії є вільним, таким, що виводить думку за межі старої теорії, вибором. І джерело виникнення всіх вихідних принципів (аксіом, базисних по­ложень тощо) — практика.

Оскільки вихідні принципи теорії є за формою теоре­тичними положеннями,

#.Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и физиологии. активности 1966

вони не можуть бути безпосереднім продуктом практики (вона ж бо матеріальна, а не теоре­тична діяльність). У той же час вихідні принципи не можуть бути і продуктом теоретично-логічної діяльності, позаяк за своєю суттю (як вихідні принципи) вони передують усякій теоретичній діяльності, є її відправним пунктом. Однак річ у тому, що, крім теоретичного, існує ще «дотеоретичний», досвідний рівень пізнання. Саме на цьому рівні й відбува­ється становлення вихідних положень усякої теорії.

Досвідний рівень пізнання виростає безпосередньо з практики, зберігаючи з нею найтісніший зв'язок, який ви­являється в тому, що отримане таким шляхом знання є ніби безпосередньою діяльною моделлю об'єкта. Звичайно, і теоретичне знання, як уже зазначалось, є діяльним за сво­єю природою. Проте діяльне (суб'єктивно-практичне) тут ніби увійшло у фундамент теоретичної конструкції, воно сховане, недосяжне безпосередньому погляду. Недарем­но суб'єктивне так важко знайти в теоретичному знанні.