Сторінка
4

Проблема справедливості в сучасній соціальній філософії

Надалі Рікер звертається до “Теорії справедливості” Дж. Роулза, виділяючи в його роботі два принципи справедливості:

1) „Перший принцип забезпечує рівність усіх громадян перед законом. Цей принцип формалізує велике надбання розвинених демократичних суспільств та їхнє завоювання свободи сло­ва, зібрань, виборів та обрання для виконання громадсь­ких функцій. Це сучасний тріумф Солонової ідеї рівності (isotes) на значно ширшому терені її впровадження. Проте частина дебатів, про які ми будемо говорити далі, стосується розповсюдження царини рівного громадянства й усієї системи визначення належності до нього, а також винят­ків. Таким чином, вже з першого принципу відкриваються дебати, які вимагають опосередкування, відзначеного вище. Але один пункт усе-таки уникнув таких дебатів: перший принцип повинен бути задоволений у першу чергу безвідносно до того, чи дає правило нерівних розподілів, включене до другого принципу, дозвіл на порушення рів­ності перед законом. Інакше кажучи, серійний або лексич­ний порядок означає, що "обмеження головних свобод, рівних для всіх, які захищаються першим принципом, не може "бути виправдане або компенсоване .більшими со­ціальними або економічними перевагами”.

2) „ .другий принцип справедливості, який перебирає на свою відповідальність принципи нерівності, що стосуються, на­гадаємо, відмінності доходів і багатства, а також відмін­ностей рівня влади й відповідальності в усілякого роду ор­ганізаціях. Принцип стверджує, що серед усіх нерівних розподілів існує один, що є той, в якому будь-яка аргу­ментація переваг для тих, хто опинився за найсприятливі­ших умов, компенсується зменшенням збитків для тих, хто знаходиться за менш сприятливих умов. Формула, що реалізує цей принцип, є такою: "максимізувати мінімаль­ну частку". Звідси й назва принципу: тахітіп. Я не зу­пинятимусь на дуже витонченому доведенні, яке було дане цьому принципові на підставі теорії рішень за умов непев­ності. Суттєвою тут для нас є ідея існування у нерівних розподілах такого пункту рівноваги, в якому нерівностям певного роду надається перевага стосовно як більших не­рівностей, так і егалітарного розподілу. У деякому розу­мінні це дещо від першого у формі рівності шансів або, згідно зі словником Роулза, "вихідних позицій"; але все це залишається на рівні побажань і незадоволених вимог тією мірою, якою саме до економічних і соціальних нерів­ностей, які визнаються справедливими, якраз і ведуть за­значені відкриті позиції. Формулювання Роулза виявляє це замішання при висловлюванні двох принципів, з яких один є егалітарним, а інший ні: "соціальна та економічна нерівність повинні бути зорганізовані таким чином, аби одночасно: а) можна було б слушно очікувати, що вона буде на користь кожному; б) і що вона буде пов'язана з позиціями й функціями, відкритими для всіх".

У третьому розділі “Принципи справедливості та юридична практика”, порівнюючи і співвідносячи два зазначених вище рівня вияву справедливості, Поль Рікер робить висновок про те, що у правосудді, наріжному камені практичної справедливості „Вирок повинен одержати своє виправдання, виходячи з обговорення, яке він завершує, і з якості аргументів, висунутих під час цього обговорення.

Проте ця якість залежить від того зв`язку, який об`єднує логіку та етику в аргументі. Ця етика є нічим іншим, як етикою найкращого аргументу, тобто такого аргументу, який може бути прийнятий іншим. Яка формула може краще резюмувати цю етику аргументації, ніж античне прислів`я: Audi alteram partem[1] ?”

Таким чином, в цій короткій реферативній роботі ми розглянули концепт справедливості, як комплексне поняття, в контексті його генези від давніх до сучасних суспільств. Окремо зупинились на розгляді справедливості античними мислителями, зокрема Арістотелем. Із сучасних теоретичних розробок проблеми справедливості розглянули теорію професора Дж. Роулза та французького мислителя П. Рікера. На роботі останнього “Справедливість між законним і добрим” зосередили увагу більш детально.

На завершення слід зазначити, що рефлексія з приводу справедливості як етичної підстави суспільної комунікації, наукові і публічні дискусії навколо цього поняття саме осмислення спільного життя людей у термінах справедливості — характерна риса європейської філософії, пов'язана з цивілізаційно-культурними особливостями європейського розвитку. Місце справедливості, міра її драматизму в інших культурах потребує спеціального вивчення.

Використана література

1) Рікер П. Навколо політики. ­– К., 1995. – С. 185-228.

2) Роулс Дж. Теория справедливости. – Новосибирск, 1996.

3) Аристотель. Никомахова этика [V]. Соч. в 4 т., т. 4. М., 1983.

4) Кант И. Метафизика нравственности [ч. 1]. – Соч. в 6 т., т. 4 (2). М., 1966.

[1] “Вислухай іншу сторону” (лат.)