Сторінка
4
Якщо розміри такої ділянки зіставити з розмірами всієї поверхні земної кулі, то перша щодо другої виявиться нескінченно малою величиною. З геометрії ж нам відомо, що кривизна сфери на нескінченно малій ділянці її поверхні прямує до нуля, тобто форма поверхні такої ділянки практично є площиною. Тому стародавні твердження про плоску форму поверхні землі аж ніяк не були заблудженням. Навпаки, це була істина — об'єктивна (тільки-но ми навели математичні аргументи на її користь) і абсолютна (форма земної поверхні на нескінченно малих її ділянках практично є площиною). Зазначимо, що архітектор, який обирає ділянку для майбутнього будинку, ніколи не вносить у свої досить складні розрахунки поправку на кривизну земної поверхні.
І все ж люди того часу помилялися не в тому, що вважали ту невелику територію, на якій вони проживали, пласкою за формою (тут вони мали рацію), а в тому, що поширювали правильне, істинне в певних рамках (у рамках нескінченно малої ділянки земної поверхні) положення за рамки його чинності. І справді, поступово розширюючи сферу чинності істинного положення про плоску форму земної поверхні, ми на якомусь етапі досягаємо тієї межі, за якою кривизна земної поверхні перестає бути незначущою величиною. Це рамки, залишаючись в яких, відносно яких наша істина залишається абсолютною (і взагалі істиною).
Отже, абсолютність істини є абсолютність відносно певних рамок, є відносною абсолютністю. Таким чином, кожна істина, розглядувана в рамках своєї чинності, є абсолютною, але водночас вона ж щодо самого факту існування таких рамок є відносною. Абсолютна й відносна істина — це не дві різні істини, а одна й та ж істина, розглядувана під різними кутами зору. Зрозуміло, що порушення рамок відносності істини негайно веде до її перетворення у свою протилежність — заблудження.
Таким чином, кожне заблудження можна розглядати як істину, поширену за межі її чинності. І це не просто формальне міркування. В історії науки відомо немало фактів, коли, провівши спеціальний аналіз легенд, стародавнього
453
епосу, знаходили у цих в цілому фантастичних текстах фактичну (істинну) основу. Так було визначено, що в основі давньогрецького міфа про Фаетона лежить реальний факт падіння на естонському острові Сааремаа 3—3,5 тис. років тому велетенського метеорита.
Багато цікавих розвідок фактичної основи давніх міфів знаходимо в працях 3. Фрейда. Але особливо сенсаційними в цьому плані слід визнати відкриття німецьким археологом-самоуком Г. Шліманом легендарної Трої і трохи пізніше могили Атридів у Мікенах. Це були відкриття, в яких Шліман керувався виключно текстом “Іліади” (при визначенні місця, в якому слід шукати Трою) і міфологічними переказами про трагічну долю Агамемнона, ватажка грецького війська під стінами Трої (при розкопках у Мікенах). Згодом метод Шлімана використовували й інші археологи.
З аналізу діалектики абсолютної і відносної істини виводиться й наступна її фундаментальна характеристика — конкретність. І справді, абстрактна постановка питання про істинність того чи іншого твердження приводить до неозначеного (такого, що включає взаємовиключаючі відповіді) рішення. Так, на загальне запитання: корисний чи шкідливий дощ? — отримаємо таку загальну відповідь: — і корисний, і шкідливий; або: пласка чи сферична поверхня Землі? Відповідь—і пласка, і сферична. Звернемося для прикладу до оцінки відомого вчинку гетьмана України І. Мазепи російським імператором Петром І у листі до полтавського полковника після одержання звістки про виступ Мазепи проти Москви: “Изменник, богоотступник, вор . для собственной своей тщетной славы и властолюбия учинил, а шведа для того в Украину призвал, дабы поработить сей малороссийский народ” 1 . Ці слова на століття стали офіційною оцінкою українського гетьмана в Російській імперії, а після краху останньої набули статусу офіційної оцінки і в радянській історії. Але ж у реальному історичному контексті “зрадником” був не Мазепа, а Петро І, оскільки саме він зламав “Березневі статті” 1654 p., підписані царським урядом. Історично адекватною вбачається оцінка маловідомого російського історика Мартинова: “Союз зі Швецією не становив ніякої небезпеки для політичної свободи України . Спроба Мазепи знищити чужинське панування на Україні справжня й щира”2.
Таким чином, будучи об'єктивною за своїм змістом, істина виявляє при цьому риси абсолютності і відносності,
1 Мазепа. Людина і історичний діяч. К., 1991. С. 19.
2 Там же. С.7.
454
що характеризує її як історично багатопланову і, отже, конкретну. Всі ці фундаментальні характеристики істини розкривають її як складну, діалектичне суперечливу й водночас цілісну гносеологічну конструкцію. Така цілісність знаходить свій вияв у постійній незавершеності істини.
Орієнтовна на можливості їх виявлення та реалізацію істина постійно відкриває за межами такої реалізації нові можливості, виявлення та реалізація яких відкриває все нові й нові горизонти наступних можливостей. Адже, як вже підкреслювалося, істина не є “байдужим відображенням” всього існуючого, вона є відображенням реального світу як “поля потреб і інтересів” людини.
Істина ніколи не постає “істиною-результатом”, вона — і в цьому її чи не найголовніша характеристика — завжди є істиною-процесом.
Рекомендована література
Андрос Е. И. Истина как проблема познания и мировоззрения. К., 1984.
Жариков Е. С. Научный поиск. К., 1966. Заботин П. С. Преодоление заблуждения в научном познании. М., 1977.
Логика научного исследования. М., 1965. Пономарев Я. А. Психология творчества. М., 1976. Проблемы мышления в современной науке. М., 1964.
455
Лекція 21
ШЛЯХИ І СПОСОБИ ПІЗНАВАЛЬНОГО ОСВОЄННЯ СВІТУ
Наукове передбачення. Межі передбачення. Роль “божевільних” ідей в науковому пізнанні
Наукове передбачення. Тривалий час у рамках старого матеріалізму (а в новітні часи — серед позитивістськи орієнтованих філософів) загальноприйнятою була ідея так званого вирішального експерименту, згідно з якою повинен існувати факт чи група фактів, які мають остаточно “підтвердити” (чи “спростувати”) ту чи іншу теорію. Саме такого “вирішального експерименту” шукали в 20-ті роки “логічні позитивісти” на основі “верифікації”, тлумачачи істину як результат “підтверджуваності” теорії фактами. К. Поппер цілком слушно заперечував проти такого тлу-
Завантажити реферат