Сторінка
11
Безпосередність, очевидність результатів інтуїції, безперечно, зближує наукову творчість з художньою. В науковому мисленні, згідно з Ейнштейном, завжди присутній елемент поезії. Справжня наука і справжня музика вимагають однорідного мислительного процесу. І справді, подібно до-того, як наукове дослідження нових фактів вимагає активного проникнення вченого “всередину” цих фактів, так і всякий художній твір, вводячи читача (глядача та ін.) в ситуацію свого змісту, вимагає активного засвоєння цього-змісту.
Недаремно багато видатних учених підкреслювали велике значення для визначення істинності тієї чи іншої наукової теорії не тільки логічних, але й естетичних критеріїв (критерію “внутрішньої досконалості” в Ейнштейна або “математичної витонченості” в А. Пуанкаре).
Естетичним критеріям належить особлива роль при визначенні напряму свободного вибору вихідних принципів нової теорії з певного числа формально можливих. “У Ейнштейна,— пише Б. Г. Кузнецов,— математична витонченість набуває онтологічного смислу, витонченість теорії відображає її близькість до дійсного світу . При виборі наукової теорії з числа багатьох теорій, що відповідають спостереженням (спостереження, згідно з Ейнштейном, не визначають теорію однозначним способом), свідомість діє активно і виходить з критеріїв внутрішньої досконалості,
1 Пономарев Я А. Психология творческого мышления. М., 1960. С. 125.
472
зокрема—з максимальної витонченості теорії, з мінімальної кількості її незалежних засновків” 1.
За свідченням Д. Даніна, англійський фізик П. Дірак висловив думку, що красу фізичної теорії слід визнати одним з критеріїв її істинності. Той же Дірак говорив, що основні ідеї класичної механіки і закони, що керують застосуванням цих ідей, утворюють просту і витончену схему. Здавалося б, ця схема не може бути поліпшена без втрати всіх її привабливих властивостей. Проте виявилося можливим ввести нову схему, названу квантовою механікою, яка більш придатна для опису явищ атомного масштабу і певною мірою більш витончена і задовільна, ніж класична схема.
Пізнавальний процес як взаємодія логіки й інтуїції. Говорячи про логіко-дискурсивне та інтуїтивне осягнення реального світу, вказуючи при цьому на їх глибоку відмінність, багато авторів виявляють тенденцію до їх абсолютного протиставлення. На нашу думку, таке протиставлення має рацію лише як протиставлення двох різних способів отримання знання про внутрішню структуру досліджуваних об'єктів. “За допомогою логіки доводять, за допомогою інтуїції винаходять” — у цьому висловлюванні А. Пуанкаре вдало (хоч і не зовсім точно) вказано межу між логікою та інтуїцією.
Інтуїція дає початкове знання про об'єкт (“винаходить”), логіка ж розгортає з цього початкового знання низки висновків, роблячи явним те, що неявно, приховано вже містилося в цьому початковому знанні (“доводить”). Неточність Пункаре полягає в дещо спрощеному розумінні ним “доведення” як нетворчого акту. Насправді ж логіка “винаходить” не в меншій мірі, ніж інтуїція. Прикладом цього може слугувати майже увесь зміст математичного знання або відкриття більшості елементарних часток.
Відмінність між логічним та інтуїтивним відкриттям полягає в тому, що перше відкриває елементи вже відомої людині сфери буття, друге — самі ці сфери буття, створюючи фундамент для логічних відкриттів. До речі, інтуїція також і “доводить”, тільки доведенням інтуїтивних положень слугує не логічне міркування, а очевидність.
Протилежність між логікою та інтуїцією, що особливо рельєфно виявляється при зустрічі пізнання з новою сферою буття, серед дослідників проблеми інтуїції, як уже зазначалося, фіксувалась як абсолютна протилежність. В основі такої абсолютизації лежала неможливість зве-
1 Кузнецов Б. Г. Эйнштейн. М., 1963. С. 118, 119.
473
дення інтуїції до логіки. Численні спроби такого зведення незмінне закінчувалися невдачею.
Подібно до того, як анатомічний розтин живого організму, вбиваючи його, не може виявити сутність життя (хоча і дає певну важливу інформацію про деякі моменти життєвого процесу), так і логічний аналіз інтуїції здатний дати нам лише статичну сукупність елементів, єдність яких і складає інтуїцію. Однак сама ця єдність (інтуїція) за умов логічного “розвитку” не може бути відтворена у формі “живого”, “цілісного” процесу. Оскільки звичайно факт не-зводимості інтуїції до логіки осмислюється з позиції, що ототожнює мислення взагалі з дискурсивним (логічним) рівнем мислення, інтуїція ніби виноситься за межі мислення і абсолютно протиставляється йому. У зв'язку з цим деякі мислителі зробили висновок про непізнаваність інтуїції.
Логіка та інтуїція являють собою лише різні моменти людського мислення. Логіка без інтуїції прирікає мислення на беззмістовність, призводить до обезсмислювання науки, оскільки з неї вилучаються інтуїтивно пізнавані “необумовлені” вихідні принципи. Інтуїція ж без логіки перетворює мислення на “відображення безпосередньо даного”. Таке мислення виявляється нездатним для ідеальної перебудови наявного з метою його практичного перетворення, тобто робить неможливою практику як специфічно людський спосіб буття у світі. І в тому, і в іншому випадку мислення руйнується, втрачаючи свої специфічно людські риси.
Завантажити реферат