Сторінка
1

Філософські категорії загального і особливого та їх використання у правотворчості

Філософські поняття загального, особливого (одиничного) належить до категорій діалектики. Як і інші категорії філософії, вони відображають об’єктивну дійсність, формуються в процесі розвитку науки і практики, відображають рівень знань людини про природу і суспільство у певних конкретно-історичних умовах.

В філософії категорії загального, особливого (одиничного) широко використовуються, насамперед, як універсальні форми мислення і пізнання. В правознавстві згадані поняття переважно застосовуються при вивченні закономірних зв’язків і взаємодії між правовими нормами різних рівнів прийняття (загальні норми права; норми відомчі, місцеві і локальні)3.

В роботах по філософії права критичний аналіз деяких положень концепції реалістичної і соціологічної шкіл права будується, зокрема, на відмінностях у поглядах окремих авторів щодо застосування при цьому категорій одиничного і загального.

Аналіз юридичної літератури і наукових праць з філософії права дозволяє зробити висновок про необхідність додаткових досліджень з питань використання категорій загального і особливого у правотворчій діяльності, зокрема у встановленні меж централізованого і децентралізованого правового регулювання, розвитку демократичних засад в процесі прийняття нормативно-правових актів.

На користь такого висновку слугує і та обставина, що в останні роки перебудови і переходу нашої країни до соціально-орієнтованої ринкової економіки відбувається активний процес децентралізації в нормотворчій діяльності. Від планового, здебільшого адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, ми поступово переходимо до економіко-правових способів забезпечення господарської діяльності, наділяючи при цьому суб’єктів господарювання певними нормотворчими правами.

З точки зору права проблема полягає в додаткових доказах того, що цей процес децентралізації правового регулювання є об’єктивно-необхідним, зокрема тому, що в самих суспільно-економічних відносинах нарівні міністерств, відомств, окремих підприємств, органів місцевої влади і самоврядування мають місце свої особливості, а з іншого боку - ці відносини відображають ті загальні тенденції (закономірності), які продиктовані національними, загальнодержавними інтересами. Але спочатку хоча б коротко слід нагадати про зміст таких понять як загальне і особливе (одиничне).

Як вже зазначалося, загальне і особливе (одиничне) належать до категорій діалектики. У завершеному вигляді категорії загального, особливого і одиничного сформував на базі об’єктивного ідеалізму Гегель. Загальне - зазначають автори Курсу лекцій з філософії - це об’єктивно існуюча тотожність між предметами, речами, явищами. Одиничне - це окремий предмет, річ, явище, подія, факт. Одиничне існує як таке, окремо. Загальне ж окремо не існує. Будь-яке загальне є частиною, елементом, стороною окремого. Кожний предмет, річ, явище являють собою єдність одиничного, особливого і загального.

Матеріалістична діалектика виходить з того, що кожне загальне обов’язково включає в себе всі суттєві риси особливого (одиничного). “ . У своєму дослідженні, у своєму розумінні тих чи інших явищ, - пише В .П. Тугаринов, - ми повинні поряд з їх загальними рисами вивчати особливі і окремі риси”.

З точки зору матеріалістичної діалектики, суспільні відносини, що є предметом правового регулювання, існують об’єктивно як явища суспільного життя. Очевидно, в цих суспільних відносинах є елементи, котрі ми повинні віднести до загальних рис, а є особливі, конкретні (одиничні) риси. Врахування реального співвідношення загального і особливого перш за все в самих суспільних відносинах і наступне закріплення такого співвідношення в нормах права заради його збереження або поступової зміни у необхідному для суспільства напрямку - необхідна умова підвищення ефективності правового регулювання.

З теорії права відомо, що загальний характер будь-якої правової норми визначається її спрямованістю не на конкретні (індивідуальні) відносини, а на певний вид цих відносин і що в силу саме цієї якості норма права є регулятором суспільних відносин. Може виникнути питання : яким же чином в такому разі норми права опосередковують ті сторони (елементи) суспільних відносин, які є особливими (одиничними)?

Відповідь на це питання намагався дати угорський академік Імре Сабо, який писав, що “ . право наперед намагається надати нормам, які регулюють суспільні відносини, загальний характер таким чином, щоб індивідуальні особливості і відмінності знайшли відповідне відображення в самій правовій нормі”9. З цим потрібно погодитись. І.Сабо враховує наявність і взаємозв’язок філософських категорій, що обговорюються. Нагадаємо, що будь-яке загальне обов’язково включає в собі все багатство особливого (одиничного).

Ті вчені, які не враховують цієї обставини, не можуть, наприклад, правильно підійти до вирішення проблеми співвідношення права і економіки. Прямолінійно розглядаючи правові норми як вид адміністративної команди і справедливо підкреслюючи особливі умови розвитку різних галузей виробництва і окремих підприємств, вони пишуть, що “застосування . рівного масштабу, однакового виміру до різноманітних індивідуальних умов виробництва . обмежує можливості свідомого впливу на економіку .”.