Сторінка
10
Безпосереднім джерелом нового знання є досвід. Тому саме на рівні досвідного (а не теоретичного) пізнання стає можливим вільний вибір вихідних принципів нової теорії. Адже саме сфера досвіду (жорстко не обмежена логічним “звідки” і “куди”) виявляється досить широкою для вибору і водночас досить вузькою (внаслідок тісного зв'язку з матеріальною, практичною дією), щоб не дати вибору перетворитися на неосяжно безмежну сваволю.
Визначеність (відповідність об'єктивному змісту пізнаваного об'єкта) — характерна риса як теоретичного, так і Досвідного знання. Проте, якщо на рівні теоретичного пізнання необхідну визначеність знанню надає логіка, то на рівні досвідного пізнання ця визначеність досягається через
469
інтуїцію, яка виконує тут функції основного пізнавального' засобу.
Як логіко-дискурсивний, так й інтуїтивний способи пізнавального осягнення реальності спрямовані на розкриття чогось “прихованого” від безпосереднього погляду, але розкриття здійснюється по-різному. Логічне передбачення, на думку М. Борна, є “аналітичним передбаченням”. У його основі лежить аналіз, тобто розчленування “видимої” частини досліджуваного явища на складові елементи з метою встановлення їх тотожності (чи близької подоби) чомусь добре відомому. Оскільки закономірності зв'язку цього добре відомого зафіксовані у відповідній теорії, то на основі встановленої тотожності робиться висновок про справедливість теорії і щодо “прихованої” частини явища.
Аналітичне передбачення — високоефективний спосіб наукового пізнання. Проте, вказуючи на такі його приклади, як гіпотеза Адемса — Левер'є і передбачення Гамільтоном конічної рефракції, і називаючи їх “дивовижним подвигом математичного мистецтва і терпіння”, М. Борн зауважував: “Не применшуючи їх значення, слід сказати, що цене розширювало кругозір теорії” 1. Що ж до інтуїції, то вона дає іншого роду передбачення — синтетичне. Синтетичне передбачення, згідно з Борном, базується на гіпотетичному припущенні, що реальний образ частково відомого явища відрізняється від того, яким він здається. Базою синтетичного передбачення є не аналіз, а синтез. Інтуїтивне передбачення завжди спрямоване на специфічність досліджуваного явища, на те, що робить його специфічною (відмінною від усього відомого досі) цілісністю.
Інтуїція, на відміну від логіко-дискурсивного осягнення об'єкта, є свого роду відчуванням справжньої сутності об'єкта, вона ніби проникає “всередину” об'єкта і безпосередньо “чує” його єство. Знання, отримуване інтуїтивно внаслідок такої його ““безпосередності”, набуває характеру очевидної істини, тобто такої, що не вимагає логічного обгрунтування. Очевидність ця може мати характер як чуттєвої наочності (якщо інтуїтивний контакт з об'єктом здійснюється у сфері матеріальної діяльності), так і інтелектуальної наочності (якщо породжуюча її діяльність лежить у сфері ідеальної діяльності), у зв'язку з цим розрізняють чуттєву й інтелектуальну інтуїцію. Надаючи своїм результатам характеру очевидної істини, інтуїція тим самим обов'язково супроводжується почуттям глибокої певності в істинності своїх результатів.
1 Борн М. Физика в жизни моего поколения. М, 1963. С. 145.
470
Мільярди раз повторений на досвідному рівні пізнавальний контакт людини з земними тілами був інтуїтивно зафіксований в аксіомах евклідової геометрії, які набули характеру очевидних істин. Розширення меж досвідного контакту людини з дійсністю неминуче виводить його (контакт) на якомусь етапі за суто земні рамки, приводить до нових, відмінних від земного досвіду результатів. Внаслідок цього з'являються нові, також фіксовані інтуїцією і тому не менш очевидні істини. Зрозуміло, що сама очевидність набуває тут нового (нетотожного наочності) характеру.
Подібного роду очевидні, хоча й не наочні істини лягли в основу створених Лобачевським і Ріманом неевклідових геометрій. Таким чином, як у своєму функціонуванні, так і у змісті своїх результатів інтуїція визначається специфічно людською формою діяльності — практикою. Цей факт незаперечне свідчить про людський характер інтуїції як форми пізнавальної діяльності.
На соціальний, тобто суто людський, характер інтуїції вказує і російський психолог Я. О. Пономарьов, який розглядає її як “міст” зі сфери психічних взаємодій до сфери соціального. Слід зазначити, що неспроможність багатьох конкретних інтуїцій полягає в помилковому зближенні її з суто біологічними чинниками. Саме таке ототожнення становило наріжний камінь поглядів одного з зачинателів ґрунтовного вивчення інтуїції — французького філософа Анрі Бергсона (1859—1941).
Однією з форм інтуїтивного осягнення реальності є так зване “перенесення в ситуацію”, яке дозволяє безпосередньо (на рівні досвідного знання) вступати в контакт з тим чи іншим об'єктивним станом речей. Вище вже наводився приклад такого “перенесення в ситуацію” (“жорстокий експеримент” Ейнштейна — перенесення в ситуацію тіл, що рухаються з швидкістю, близькою до швидкості світла). Зазначене “перенесення в ситуацію” дає високий пізнавальний ефект у таких важкодоступних для “безпосереднього” пізнавального контакту сферах, як вивчення давно минулих історичних подій.
Яскравим прикладом такого роду інтуїтивного пізнання були подорожі відомого норвезького вченого Т. Хейєрдала по Тихому, Індійському і Атлантичному океанах. Подорожуючи на плоту від берегів Південної Америки до островів Тихого океану, Т. Хейєрдал переконливо довів справедливість висунутої ним “божевільної” ідеї про південно-американське походження високої культури, пам'ятники якої розкидані по островах Океанії. Після Хейєрдала було здійсне-
471
но чимало подорожей, які відтворювали плавання X. Колумба, Еріка Рудобородого та інших відомих мандрівників. Це пролило нове світло на цілий ряд обставин, дозволило по-новому оцінити знамениті події минулого.
Інтуїція становить ядро усякого справді творчого мислення, яке визначається як “мислення, стимульоване завданням, розв'язання якого не може бути безпосередньо отримане шляхом логічного висновку з існуючих засновків, а передбачає утворення нових способів діяння або своєрідне використання вже існуючих способів, що призводить до-виникнення нових знань” 1. І хоча, як зазначає Я. О. Пономарьов, інтуїція не тотожна творчості (вона лише її момент, хоча і найважливіший), інтуїцію, як і творчість у цілому, не можна звести до діяльності, що здійснюється алгоритмічне. Там, де є такий алгоритм, зауважує Пономарьов, там творчості немає. Кульмінаційний акт творчості характеризується саме відсутністю такого алгоритму.
Завантажити реферат