Сторінка
5

Ідейні джерела екзистенціалізму та філософська концепція Ж.-П.Сартра та філософська концепція свободи

Жан Поль Емар Сартр народився в Парижі 21 червня 1905 р. Він завжди вважав себе представником дрібної буржуазії, що не раз підкреслював у статтях і спогадах. Його батько, Жан Батіст Сартр, морський офіцер, помер, коли сину виповнилось тільки 2 роки. Мати, Анн-Марі Швейцер, що походила із сім'ї відомих вчених – альзасців, залишившись вдовою, знайшла притулок у батьків [28,490].

Дід по материнській лінії Шарль Швейцер, професор, філолог-герменіст і літератор, в чиєму домі пройшло дитинство Жана Поля, обожнював внука, несвідомо готував внука до викладацької діяльності. Він привив хлопчику любов до читання. Шарль Швейцер мріяв бачити внука викладачем, але сам Пулу, як домашні називали юного Сартра, мріяв про більше. В деякий момент йому навіть показалось, що на нього покладена деяка важлива місія. Правда, реальність давала не так вже багато приводів для подібних мрій. При спілкуванні з однолітками Жан Поль бачив, що він малий ростом, фізично набагато слабший і не завжди готовий за себе постояти. Це відкриття його потрясло. Але поряд були не тільки ображаючі однолітки, але і люблячий дід. „Він спас мене, сам цього не бажаючи, – писав пізніше філософ, – і тим самим підштовхнув до стежки нового самообману, який перевернув моє життя”.

Цим самообманом, стало письменництво. Він прийнявся складати романи. В мріях він бачив себе хоробрим, авантюристом, воїном і тепер ці мрії втілював у вкласичній творчості. Восьмирічний романіст ставав істинним господарем своїх героїв і всіх авантюрних ситуацій. „Я був вибраний, але бездарний, згадував філософ. – Все, що я добився пізніше, буде плодом мого терпіння і невзгод” [28,491].

Навчання Пулу почалось з навчання у ліцеї Генріха ІV і продовжилось вищим навчальним закладом Еколь Нормаль, де він вивчав філософію. В 1929 р. він першим із випусників пройшов по конкурсу, отримав ступінь і право викладання філософії у вищих навчальних закладах.

В 1931 р. Сартр отримав права викладання філософії в Гаврі, а після шести років викладацької роботи перейшов в ліцей Пастера біля Парижу. Таким чином, мрія діда про викладацьку кар'єру внука була виконана. Прийшов час задовільняти власне чистолюбство, повязане з творчістю.

З початком Другої світової війни Сартр був призваний до армії в якості робітника метеослужби. В 1942 р. в окупованій німцями Франції він почав співпрацювати в журналі „Леттр францез”, підпільному виданні французького Супротиву. А вже в наступному році після опублікування п'єси „Мухи” прийшла довгоочікувана слава. Головна тема твору – екзистенціальне поняття про свободу, тема, до якої письменник потім повертався не раз.

До кінця Другої світової війни Сартр вже був визнаний вождем екзистенціалістів, що зібралися в „Кафе де Флер”, що стало після війни місцем паломництва французьких та іноземних туристів.

Вже в першій філософській праці Сртра, написані в кінці 30-х років („Трансцендильтальність Его”, „Уявлення”, „Ескіз теорії еволюцій”), показували, в якому напрямку молодий письменник збирався розвивати вчення про феноменологію. Він піддав критиці трансцендентальний ідеалізм, зробивши акцент на спонтанній творчості екзистенції. А в романі „Нудота” і в збірнику оповідань „Стіна” вже були присутні окремі тези екзистенціалізму [28,492].

Після друку головної філософської праці Сартра „Буття і ніщо” 1943 р. екзистенціалізм буквально увірвався в культурне життя Франції і Європи. Післявоєнне покоління побачило в Сартрі „філософа свободи”.

Останні десять років письменник працював особливо плідно. Поряд з рецензіями і критичними статтями, він написав шість п'єс, в тому числі кращу, на думку багатьох критиків, п'єсу „Брудні руки” – драматичне дослідження компромісу в муках, необхідною в політичній діяльності. Тоді ж були написані дослідження життя і творчості Шарля Бодлера і Жана Жене, в яких Сартр приклав досвід філософії екзистенціалізму до біографічного жанру.

В 1964 р. Сартр був нагороджений Нобелівською премією по літературі „за багату ідеями, пронизану духом свободи і пошуками істише творчість, що мала великий вплив на наш час”. Але Ж.П.Сартр від премії відмовився, посилаючись на те, що він „не бажає, щоб його перетворювати в суспільний інститут”.

Розчарувавшись в політичній діяльності мислитель спробував радикально переглянути свої переконання. Він задумав написати фундаментальну двохтомну працю під назвою „Критика діалектичного розуму” – перший том як теоретичне і абстрактне дослідження, другий – як трактування історії. Але „критика…” так і не була завершена. Сартр так і не закінчив другий том, написав для нього тільки декілька глав.

Жан Поль Сартр помер 15 квітня 1980 р. у віці 75 років від сердечного приступу. Його поховали на Монпарнаському кладовищі [28,493].

Але після смерті цей парадоксальний філософ залишився в центрі уваги культурного і суспільно-політичного життя Франції. Про Сартра до цього часу говорять і сперичаються як його багаточисленні критики, такі не менш багаточисленні послідовники.

Екзистенціаналізм Сартра сформувався під впливом деяких течій німецьких філософів екзистенціаналізму. В ньому у своєрідному сплаві перероблені елементи вчень Гуссерля, Гайдеггера, а також їх психоаналітичні доктрини. Не менший вплив мали теоретичні розробки Ніцше, Гегеля і Маркса.

Ці теоретичні витоки, влившись у потік думок Сартра привели до значної відмінності його поглядів як від вчення Марселя, так і від двох версій німецького екзистенціаналізму. У своїй філософській творчосьті Сартр прагне визначити втримати власне філософський рівень розгляду людського буття у світі і таким чином спасти філософію і людину, відмовивши у просторі сучасної філософської думки свободу людини як її здатність до автономії (самовизначення) [23,370].

Звідси першопочаткове питання Сартра полягає в наступному: „На що схоже людське існування?”. Він прагне описати те, що називає „людською реальністю” в найбільш загальних термінах. Його відповідь міститься вже у праці „ Буття і ніщо”, так як людська реальність, вважає він, складається з двох способів існування: буття і ніщо, як буття, і небуття. Людське буття існує як і „в – собі”, об'єкт або річ, і як „для себе”, свідомість, яка не є освідомлюючою річчю. Він описує існування „в – собі”, існування явища чи речі, як те, що „наповнене собою”. Річ не має внутрішніх і зовнішніх якостей, не має свідомості про себе, вона просто існує. Він говорить: „Не існує ні найменшої пустоти в існуванні, не має ні найменшої тріщини, через яку ніщо могло б прослизнути”. В протилежність до цього „для – себе”, чи свідомість, не має такої повноти існування, тому що не є річчю.

Таким чином, „для себе” – це відомість, те, з чого складається свідомість; „в – собі” – це речі, об'єкти. Свідомість також включає в себе відомість про себе. Воно є „ніщо” внаслідок того, що не має сутності [2, 302].