Сторінка
5

Соціальна філософія. Людина і природа

3. Людина та природа

Людина. Суспільство. Природа, їх природа, взаємодія - давня проблема філософії. Ця проблематичність пояснюється, насамперед, різким зростанням так званого антропного впливу суспільства на навколишнє природне середовище, споживацьким до неї ставлен­ням. Активно використовуючи природні ресурси на основі удоско­налення технологій та виробництва, суспільство добилось колосаль­них успіхів і якісно змінило уклад життя. За останні сто років, наприклад, людство збільшило в тисячу разів енергетичні запаси. Кожні 15 років у розвинутих країнах подвоюється загальний обсяг товарів та послуг. Проте людство вже починає тяжко розраховува­тись за технічні та інші досягнення цивілізації. Змінився склад біо­сфери. Спеціалісти відмічають накопичення вуглекислоти в атмо­сфері, запиленість, у порівнянні зі становищем на початку і в кінці XX ст., зросла на 20 процентів. У нових для людства умовах взаємодію суспільства і природи потрібно будувати так, щоб розвиток сус­пільства і його компонентів не завдавав шкоди природі, а, навпаки, сприяв розвитку, потрібно створити такі умови, при яких природ­ний фактор повніше б враховувався.

У сучасній науці такий підхід до вирішення актуальних проблем взаємодії суспільства і людини одержав назву коеволюції. Існують різні підходи до визначення предмета і завдань коеволюції. Під коеволюцією розуміємо сукупність поглядів, у відповідності з якими суспільство і природа — це соціоприродна система, де гармонійний розвиток суспільства неможливий без всебічного врахування при­родного і навпаки. Інакше кажучи, дальший розвиток суспільства, всіх його духовних і матеріальних факторів неможливий без узгод­ження з розвитком природи. Система людина - суспільство - нав­колишнє середовище досить жорстка система, елементи якої само-визначають один одного. Тут доречна аналогія з принципом антропності, досить популярним у сучасній науці. Відповідно з прин­ципом антропності всі світові константи: швидкість світла, гравіта­ційна'стала та інші - між собою пов'язані так точно, що навіть малесенька зміна їх величин, припустимо на долю процента, пере­творила б Всесвіт в зовсім інший світ. Глибокі відносини суспільства і природи будуються так, що деякі зміни в природі відображаються на суспільстві і навпаки. Коеволюція через це вчить необхідності досліджувати взаємозв'язки і взаємозалежності суспільства і приро­ди - враховувати їх характер у практичній діяльності людини. Мова йде не про перетворення природи, а про адаптацію до неї, збережен­ня розвитку екосистем, створення штучного середовища там і в та­кій формі, щоб екосистема не деформувала природне середовище існування людини. Філософське осмислення особливостей сучасної взаємодії системи людина - суспільство - природа духовного про­цесу без коеволюційного виміру неможливе. Увесь духовний процес суспільства в цілому і в конкретних сферах важливо осмислити з ко-еволюційних позицій. Тут одним із пріоритетних напрямків, безу­мовно, є розробка екологічних імперативів сучасного виробництва. Розвинувши потужні виробничі сили, людина вже в середині XX ст. опинилася певною мірою їх заручником.

Спеціалісти відмічають, що в сучасних умовах економічна криза в Україні вразила всі сфери навколишнього середовища. За оцінками деяких зарубіжних учених щорічні втрати України від неефективно­го, нераціонального природокористування та забруднення навколи­шнього середовища складають від 15 до 20 процентів національного доходу і трохи чи не найбільші в світі. Трагедією в долі українсько­го народу стала аварія на Чорнобильській атомній електростанції -перша в історії світу глобальна екологічна катастрофа техногенного походження. В результаті аварії до навколишнього середовища ви­кинуто 50 мільйонів кюрі різних радіонуклідів. Несприятливі еко­логічні обставини склалися не лише в країнах із низьким техноло­гічним рівнем і технологічною дисципліною, ненадійною технікою, але й в технічно розвинених. Сучасне виробництво, взявши від природи 100 одиниць речовини, використовує всього 3-4, а 96 одиниць викидає до навколишнього середовища у формі отрутної рідини. Як же бути в такій важкій екологічній ситуації? Заборонити вироб­ництво, повернутися до природи, як закликають деякі прихильники руху зелених? Сучасне людство може зняти техногенний вплив на природу, якщо створюватиме екологічно чисте виробництво. Спеці­алісти різного профілю сформулювали ряд екологічних обмежень, розробляють і реалізують концепцію всебічної екологізації суспіль­ного виробництва, виробляють науково-технічну та інвестиційну по­літику, спрямовану на вирішення екологічних проблем, виробляють надійний економічний механізм ринкового типу в природовико-ристанні та охороні навколишнього середовища. Найважливіший на­прямок екологізації суспільного виробництва - структурна перебудо­ва. Мова йде про його екологічну оптимізацію і раціоналізацію. Проб­лема актуальна і для виробництва України. Проте напрямок екологізації виробництва можна успішно реалізувати на практиці лише за умови екологізації науки та техніки.

В сучасних умовах коеволюція поставила перед науковим і тех­нічним знанням нові завдання. Інший рівень взаємодій природи і сус­пільства на принципах коеволюції потребує і нових знань про сус­пільство і природу, знань, що стосуються вироблення принципово нової політики з екологічних питань нового екологічного виміру матеріального виробництва, культури, духовного життя суспільства. Гостро відчувається нестача наукових знань про основні особливос­ті навколишнього середовища, форми та рівні його організованості, про структурні механізми, фізичну суть природних процесів та ди­наміки їх змін, викликаних антропогенними факторами.

Актуальними стають поняття: екологічні шляхи наукового пізнан­ня, екологічний стиль мислення та ін. Ось чому головним напрямком екологічних досліджень фундаментальних, технічних та гуманітарних наук стає виключення шкідливого впливу на середовище, збереження здоров'я та генофонду людини, оптимізація природно-технічних сис­тем. Сучасний рівень наукових знань дозволяє дати суто наукову, цілісну картину біосфери в її єдності з суспільством, визначити гло­бальні шляхи переростання її в ноосферу на основі коеволюції. Проте знань ще не досить, щоб на якомусь відрізку шляху не втрапити до прірви. Потрібні нові знання, нові наукові пошуки. Наука, вчені, як і політики, відповідальні за пошуки своєчасного виходу із екологіч­ного тупика, куди веде науково-технічний прогрес, якщо розвивається стихійно, якщо не одухотворений, не здійснюється в межах екологіч­них імперативів, не спрямований розумом і відповідальністю.

Досягнення науки і техніки, науково-технічної революції дозволи­ли успішно вирішувати питання не лише створення необхідних ма­теріальних благ, але й здійснили революцію в інфраструктурі суспіль­ства: створено нові засоби зв'язку, повідомлення, обміну інфор­мацією та ін. Народи Землі, які перебувають на різних стадіях куль­турного і духовного розвитку, опинилися втягненими в єдиний сві­товий процес. Різко зросла міграція населення, урбанізація. У міс тах мешкає понад 40 процентів населення світу. Величезних розмі­рів набрала міграція в середині країн і між державами. Наслідком стало пошкодження екологико-етнічної цілісності націй та народів.