Сторінка
7

Соціальна філософія. Людина і природа

Важливим моментом коеволюційного шляху розвитку суспільства і природи, безперечно, є управління соціоприродними системами. Істотним моментом управління соціоприродними система­ми є повна інформація про соціум і всі особливості біосфери. В су­часних умовах наявність адекватної інформації, рівень і якість обробки її комп'ютерними системами вважається одним з найважливіших стра­тегічних ресурсів і факторів розвитку суспільства. Інформатизація, і в Україні так само, здійснюється порівняно швидкими темпами шля­хом використання новітньої комп'ютерної техніки. Відбувається не лише насичення соціосфери інформаційною технікою і технологія­ ми, але й формується її (соціосфери) суперсистема - інфосфера. Інфосфера розуміється як рівень розвитку інформатизації та оволо­діння інформаційними ресурсами і процесами, що відбуваються усередині суспільства і між суспільством і природою.

Досягши рівня інфосфери, суспільство зуміє забезпечити гармонійну взаємодію соціуму і природи.

Загальні принципи інформатизації суспільства мають своєрідний вияв у особливостях різних предметних сфер, буття, у тому числі й у соціоприродних процесах. Широке застосування інформатики у ви­рішенні проблем природного середовища зумовило появ геоекоінфор-матики. За визначенням професора Олександра Воронова, геоекоін-форматика - науковий напрям, що розробляє теорію, методи і технології інформаційного забезпечення та автоматизації біосферних і екологіч­них досліджень з метою раціоналізації природокористування та охоро­ни природи. У сучасних умовах без вивіреної екологічної інформації неможливо зрозуміти тенденції екологічного процесу, іноді загрозливі. Цілком виправданим тому є копітке вивчення інформації, різних її рівнів, що стосується екологічних проблем. У соціальній екології виді­ляють такі рівні: локальний, районний, регіональний, національний і гло­бальний. Кожен із рівнів наповнений своєрідною інформацією, що має принципове значення для управління екорозвитком.

В Україні для екологічних, державних і суспільних структур важ­ливо мати вичерпну інформацію з місць про наявність водних ре­сурсів, спосіб їх використання для того, щоб оптимально реалізувати рекомендації в агроекосистемі. Екологічні структури виявляють інтерес до інформації про те, як ураховуються вимоги екології при розробці і прийнятті рішень інженерного, технологічного, організа­ційного характеру, та при проектуванні цивільних і промислових об'єктів. Однак використання лише екологічної інформації при ви­борі методів і засобів управління екорозвитком не є достатнім. Ви­бір методів і засобів управління має збагачуватися соціальною ін­формацією. Поєднання соціальної та геоекоінформації дозволяє ефективно керувати соціоприродними процесами, прогнозувати тен­денції розвитку і взаємодії суспільств і природи на більш віддалену перспективу. В Україні активно удосконалюються державні меха­нізми регулювання і контролю за використанням природних ресур­сів і станом навколишнього середовища. Міністерство охорони нав­колишнього природного середовища і ядерної безпеки має функції регулювання і контролю використання природних ресурсів. У сис­темі Міністерства діють підрозділи, що опікують усі адміністратив­но-територіальні райони і деякі природні регіони. Питаннями уп­равління соціоприродним середовищем активно займається також Національна Академія наук України, її спеціалізовані інститути, що виконують фундаментальні дослідження. В Україні створюється об'­єднана система соціоекологічного моніторингу, що дозволяє на ос­нові єдиної нормативно-методичної бази, стандартизації і метроло­гії підвищити результативність управління екологічними процесами. Ці питання тісно зв'язані із свідомістю людей, з розумінням суті і необхідності охорони природи та піклування про неї кожного. У фор­муванні екологічної свідомості важлива роль належить освіті.

Однією з причин того, що людина і при­родне середовище стали конфронтувати, є екологічна безграмотність, нерозуміння су­ті проблеми, її наслідків, непоінформова­ність, споживацьке і навіть хижацьке ставлення до природи. У світі щорічно публікуються 15-18 тисяч праць і досліджень з екології. Однак з ними знайомляться переважно фахівці. В Україні, крім жур­налу «Ойкумена», тираж якого лише тисяча примірників, з'являєть­ся ще невелика кількість видань, що, безумовно, не можуть претен­дувати ні на повноту висвітлення екологічної обстановки в країні, ні тим більш провадити повновартісну просвітницьку і освітню ро­боту серед населення. Екологічна свідомість населення України, не­зважаючи на екологічну кризу, продовжує перебувати на низькому рівні. І справа полягає не тільки у кількості періодичних видань, хоча і це досить важливо. У свідомості багатьох громадян України закладено стереотип про невичерпні багатства країни, її безмежні можливості, використання сировини без усяких обмежень, без огля­ду на прийдешні покоління. Цьому сприяли у свій час школа і засо­би масової інформації. На уроках і в шкільних підручниках настій­ливо пропагувалася думка про необхідність дальшого підкорення природи. Людина змальовувалася як завойовник і перетворювач при­роди. Під гаслом: «Не ждати благ від природи, взяти їх – наше завдання» виховалося не одне покоління. Внаслідок, у багатьох сфор­мувався прагматично-споживацький стереотип мислення і дій сто­совно природи. В умовах кризи екосистеми, що розростається, вели­чезного значення набуває екологічна освіта.

Будь-яка мати, яка народила дитину - си­на або доньку, скаже, що війна і приготування до неї - божевілля. І скаже так тому, що війна загрожує усьому роду людському, вихолощує сенс її жит­тя, загрожує загибеллю найдорожчим для неї істотам, оберігати яких велить закон материнства. В культурі суспільства закон материнс­тва піднявся від простого біологічного відтворення до таких вершин духовності як «Сікстинська мадонна» Рафаеля. Але ж те саме ствер­джує і соціальна екологія, що попереджує про незворотні для існу­вання людства наслідки екологічної катастрофи, якщо не вдасться гармонізувати стосунки суспільства і природи на принципах ко-еволюції, формування екологічно свідомого суспільства. Вирішен­ня складних за змістом і тривалих за часом проблем здійснюється за рахунок «повороту обличчям» усієї системи освіти і виховання до питань екології.