Сторінка
6

Соціальна філософія. Людина і природа

У сучасних умовах проблема екологічного етногенезу активно обговорюється у філо­софії. І це не випадково. Еколого-етнічна цілісність націй і народів розкриває нові ас­пекти історії сучасності і допомагає осмислити перспективи коеволюційного розвитку суспільства і природи.

Ідеї екологико-етнічної цілісності народів вперше висловлені іс­ториком Львом Гумільовим. У його працях обґрунтовується поло­ження, що розвиток етносів і біосфери взаємозв'язаний і закономір­ний процес, що сприяє формуванню певних механізмів гармонізації взаємодії людини і суспільства. Висновок Лев Гумільов аргументує великою кількістю фактів і даних взаємодії суспільства і природи. Римляни спершу завоювали, а потім зруйнували Північну Африку, що стала для них головною житницею. Згодом, її з величезними зусиллями оновили корінні мешканці Сахари - араби. Нові колоні­затори - французи знову дощенту зруйнували здобутки автохтонів, тобто корінних жителів. Лев Гумільов зумів простежити такі явища в історії інших країн і народів і сформулював концепцію химерного етносу, тобто негармонійного об'єднання двох-трьох етносів, які ма­ють різний світогляд, досвід природокористування, етнічні ціннос­ті та ін. На певному історичному етапі активність якогось із етно­сів, у тому числі гібридного, може зростати і пасіонарною діяльністю впливає негативно на процеси творення. Поняття пасіонарностг, за Львом Гумільовим, означає концентрацію біогеохімічної енергії жи­вого світу біосфери, що виявляє себе в ефекті варіативної реалізації енергії, у певних здатностях і характері людей. Коли на спосіб життя, світогляд аборигенів накладається інше сприйняття світу, інший спо­сіб життя, у такому суспільстві формуються химери дискомфорту, виникають соціальні та природні негаразди, починається процес руй­нування корінного етносу, зазнає руйнування вся соціоекосистема.

Як же ставитися до висновків Льва Гумільова? Чи не є це черго­вою спробою поширити закономірності природи на соціум? Аналіз екоетногенезу виявляє, що у міркуваннях Льва Гумільова є чимало корисного і цікавого для розуміння глибинних стосунків людини і природи. Справді, взаємодія людини і природи обумовлюється суттю самої людини як біосоціальної істоти. Особливо яскраво біосоціальна суть людини простежується на початкових етапах етногенезу, тоб­то процесу зародження, формування народу, коли життєдіяльність

треб, а на неухильне виконання обрядів. Саме в цьому запорука бла­гополуччя і сенс існування родів і племен. Отже, соціокультурна мо­дель становлення людини тоді до природи мала адаптивний характер і спрямовувалася на гармонізацію стосунків природи і людини, відчу­вала себе часточкою природи. Зміни, що відбувалися у навколишньо­му середовищі - посуха, пожежі, інші стихійні лиха - безпосередньо відображалися на фізичному і психологічному стані людей.

З переходом людського суспільства в індустріальну фазу розвит­ку, система антропогенезу зазнала руйнування. Антропогенез - вчення про походження людини. Етноси виявилися відчуженими від при­родного середовища проживання. Бар'єром між навколишнім сере­довищем і людиною стає створене нею ж штучне середовище, яке діє за власними законами існування і розвитку. Експлуатація при­родних ресурсів, з одного боку, сприяла прогресу етносів, з іншого ж, - привела їх до регресу і навіть деградації. Найбільш виразно деградація виявляє себе у війнах етносів за нові джерела природних ресурсів. Численні міграції, урбанізація мають наслідками змішу­вання етносів, втрату ними зв'язків з природою. Це унаочнюється і в Україні. Територія її складає 603,7 тисяч квадратних кілометрів, де проживає понад 50 мільйонів населення, яке представлене близь­ко 100 національностями і народностями: українців - 73 %, росіян -22%, євреї, болгари, поляки, угорці, греки, румуни, інші національ­ності. У 30-40-і роки через соціальні потрясіння Україна втратила понад 5 мільйонів людей, а тепер - на межі нової демографічної кризи, викликаної екологічними причинами і соціальними фактора­ми. На початку 90-х років коефіцієнт народжуваності складав 12,2 на 1000 людей. Це - найнижчий рівень за весь період існування України. Середня тривалість життя в Україні - 70 років (65 років у чоловіків і 70 - у жінок). За тривалістю життя Україна займає 58-е місце серед країн світу. Смертність немовлят на першому році життя в 1,5 - 1,7 рази перевищує дитячу смертність у розвинених країнах і на початок 90-х років складала 13,5 на 1000 новонароджених. Тери­торія залюднення у багатьох народів стала характерною рисою її мешканців, що відокремлює їх серед інших етносів. Українському селу початку XX ст. притаманна узгоджена з природою система ор­ганізації буття відповідно з порами року: весною, літом, осінню, зи­мою, закріплена в обрядності, традиціях, ритуалах, усній народній творчості, водночас, є системою ставлення до природи, що вписуєть­ся у колообіг речовин у біосфері. Український етнос, сформувавшись ще в давні часи, єдина екологико-етнічна цілісністьнічну Африку, Північ Росії та інші важкодоступні колись території. Вирішення проблеми, мабуть, полягає саме у збереженні цілісності екосистем, закріпленій юридично охороні традиційних прав на зем­лю та інші ресурси, у визнанні за людьми права реалізувати себе у звичних проявах, навіть якщо прояви не закріплені юридичними нормами, у підвищенні добробуту етнічних угруповань способами, що не завдають непоправної шкоди і не руйнують звичний уклад життя. Отже, екологико-етнічна цілісність націй і народів - склад­на, багатоаспектна програма, всебічне вивчення якої дає змогу глиб­ше зрозуміти причини екологічної кризи та її наслідки. За умов переходу сучасного суспільства на коеволюційний шлях розвитку необхідно, наскільки виявиться можливим, керувати процесом фор­мування екологічно безпечного соціоприродного середовища.