Сторінка
1
Людвіг Фейербах (1804 – 1872) – німецький філософ, войовничий матеріаліст і гуманіст, чільний представник німецької класичної філософії. Ввійшов в історію як глибокий і ґрунтовний критик ідеалізму Гегеля. На думку Фейербаха, “філософія Гегеля – це раціональна містика”, “спекулятивна філософія”, котра є безпідставною. Абсолютний дух Гегеля є звичайною людською свідомістю, яка відірвана від людини і перетворена в абсолют. Така філософія не зможе досягти істинних результатів, доки вона перебуває в межах “чистої думки”. Думка – це кінець, а не початок речей. Основні філософські твори Л.Фейербаха: “До критики філософії Гегеля” (1839), “Про начала філософії” (1841), “Сутність християнства” (1841), “попередні тези до реформи філософії” (1842), “Основні положення філософії майбутнього” (1843), “Питання про безсмертя з точки зору антропології (1846 – 1866) та багато інших.
Сутність основних положень філософії Фейербаха можна звести, принаймні, до наступних:
1) Природа, буття, матерія – основа, реальність, котра з необхідністю породжує мислячий дух, розум. Природа, матерія, існує незалежно від мислення, свідомості і будь-якої філософії. Свідомість є продуктом матерії, а не навпаки (Див. Людвиг Фейербах. Избр. Филос. Произведения в 2-х томах, т.1, М., 1955, стор. 69, 87, 117)
2) Природа – основа, на якій діє людина як частина природи;
3) Природа – джерело усіх наших знань. Якби не було природи, то наше пізнання не мало б ні спонукань, ні матеріалу, ні змісту. Початок пізнання – відчуття. “Моє відчуття суб’єктивно, але його основа або причина об’єктивна” (цит. твори, т.1, стор. 572). Пізнання цим не закінчується. “Відчуттями читаємо ми книгу природи, але розуміємо її не відчуттями, а розумом” (том же, стор. 271). Людське пізнання – безмежне. “Те, чого ми ще не пізнали, пізнають наші нащадки” (Цит. твори, т.1, стор. 85).
4) Не “абсолютний дух” повинен бути предметом філософії, а “людина, включаючи і природу”. Це – єдиний, універсальний і вищий предмет філософії” (Див. цит. твори Фейербаха, т.1, стор. 202);
5) Релігія є заблудженням людини. Вона свого власного змісту. “Божественна сутність є не чим іншим як людською сутністю, яка об’єктивується і розглядається як окрема сутність” (там же, т.2, стор. 43). “Людина об’єктивує свою сутність і в цьому полягає таємниця, сутність релігії” (там же, стор. 60), “Бог є відособлена, виділена, суб’єктивна, своєрідна сутність людини” (стор. 61), “Бог – це відокремлене від людини його Я”. “Людина втілює в релігії свою власну потаємну сутність” (там же, т.2, стор. 64);
6) Релігію необхідно подолати. В результаті подолання релігії необхідно: на місці віри поставити – невіру; на місце релігії – освіту; на місце біблії – розум; на місце неба – Землю, на місце Христа – людину. Однак Фейербах не ставить питання про подолання релігії як форми свідомості. Він намагався надати філософії характер релігії, тобто створити нову релігію, але без бога.
Фейербах у своєму вченні перебільшував роль форм суспільної свідомості у розвитку суспільства. Він вважав, що періоди розвитку людської історії “відрізняються один від одного лише перемінами в релігії” (Див. Соч., т.1, стор. 108). Однак це не відповідає істині. Християнство існує вже понад 2000 років, а людство у своєму розвитку пройшло вже кілька епох (періодів) – рабовласництво, феодалізм, капіталізм, посткапіталізм тощо, хоча релігія (християнство) не зазнала до корінних змін. Докорінні зміни мало матеріальне виробництво, яке і зумовило подальші суспільні зміни.
Фейербах не зрозумів ролі матеріально-предметної діяльності людей як критерію істини в процесі пізнання, замінивши його сумнівним категоричним судженням, що “істинно те, що відповідає сутності роду; невірно те, що йому суперечить. Іншого закону для істини не існує” (Див. Людвиг Фейербіх, т.2, стор. 192).
Критикуючи справедливо гегелівську філософію, протиставляючи йому свою матеріалістичну концепцію природи, Фейербах абсолютно не зрозумів діалектику Гегеля – саме те, що є найціннішим у його вченні. Він просто відкинув її, як раціональну містику. Маркс у своїх “Тезах про Фейербаха” звинувачував його в тому, що, нібито, Фейербах розглядав людину абстрактно, лише як біологічний вид, а не як суспільну істоту, продукт історії. Однак це не зовсім справедливо по відношенню до Фейербаха. Філософ неодноразово наголошував на тому, що людина не лише творіння природи, а й продукт історії. “Людина, – писав Фейербах, – яка виникла безпосередньо із природи, і була лише чисто природною істотою, а не людиною, а продукт культури, історії” (Людвиг Фейербах. Соч. т.1, стор. 266).
Людвіг Фейербах великий своїм палким захистом матеріалізму, його змістовною розробкою, критикою релігії і ідеалізму, своїм гуманізмом, непохитною вірою в людину, її розум, людяну мораль. В чому виявляється гуманізм філософії Фейербаха?
Він виявляється насамперед, в тому, що Фейербах поставив людину в центрі своєї філософії.
В обґрунтуванні ним моральних принципів людини, якими повинні бути: примноження добра, чиста совість, любов до людини, її прагнення до щастя та її благо. Сутність цих принципів відображає таке судження Фейербаха: “Добрим і моральним є лише той, хто виключно і єдино, абсолютно і безумовно має своїм принципом і критерієм благо людини” (Соч. т.1, стор. 640); і далі: “Чиста совість є не що інше, як радість з приводу радості, котра принесена іншій людині” (там же, стор. 634); “Моя моральна вимога до людей обмежується виключно тим, щоб вони не робили нічого злого” (там же, стор. 641); “Доброчесність – це власне щастя, котре, однак, почуває себе щасливим тільки у зв’язку з чужим щастям” (там же, стор. 635).
Гуманізм Фейербаха виявляється, далі, у постановці питання про необхідність освіченості людини, набутті нею знань, щоб потіснити віру; у перетворенні самої філософії в релігію, де б у центрі стояв не Ісус Христос, а людина. Такі головні основні положення і принципи філософії Людвіга Фейербаха. Його вчення стало одним з теоретичних джерел марксистської філософії.
Завантажити реферат