Сторінка
10

Індійська філософія

Звільнення від підсвідомого невігластва і хвороб, «довільне тривале життя» і «зміни у функціонуванні тіла» мають стати одним з остаточних результатів «суперментальної трансформації». Деталі процесу, їх визначення, за Ауробіндо, «виробляє сама суперментальна енергія відповідно істини своєї природи». Ідея «суперментальної енергії» і концепція «суперментальної трансформації» зв'язані в Ауробіндо з неоведантистською теорією «втілення Бога в людині» і з нео-ведантистським поглядом на майбутнє Індії. Дивною особливістю соціального оптимізму Ауробіндо Гхоша, який писав, що «ніч най-темніша перед світанком, і світанок неминучий», було чітке усвідомлення «загального руйнування і занепаду» в індійському суспільстві. Якби давнього індійця, зауважує Ауробіндо Гхош, перенести в сучасну Індію, то побачив би свою націю, яка залишається вірною формам, покрою і «дрантю» минулого, яке на дев'ять десятих втратило своє незвичайне значення, і його вразили б розміри розумової убогості, нерухомості, статичного повторення, зникнення науки, тривалої марності мистецтва, відносної слабості творчої інтуїції. Аналогічний реалізм дозволяє говорити про Шрі Ауробіндо не просто як про чергового гуру, а як про одного з духовних лідерів Індії, що відроджується після багатовікового середньовічного застою і руйнівних колоніальних війн.

Безумовно, міцне становище, що займав «неоведантизм» у політичних доктринах національно-визвольного руху Індії, - наслідок відкритості і сприйнятливості вчення до нових історичних реалій і до культурних традицій. Не випадково ідеї Свамі Вівекананда і Ауробіндо Гхоша виявилися близькими не тільки індуському світові, а й західній культурі. Зближення Індії із Заходом, що стало неминучим і дедалі динамічнішим у XX ст., створювало ряд серйозних проблем для індійського суспільства: економічних і політичних, духовно-ідеологічних, моральних. У таких умовах неоведантизм - предмет багатьох теоретичних дискусій, що неодноразово зазнавав критики за релігійний традиціоналізм і містику, — продовжував існувати в історії індійської думки як загальний культурно-соціологічний фон.

Культурологічний вплив неоведантистських ідей відчули видатні політичні лідери Індії Мохандас Гандг (1869-1948 рр.) і Джавахар-лал Неру (1889-1964 рр.). Захоплюючись особистістю Махатми Ганді, Джавахарлал Неру разом з тим відкидав релігійність у підході до політики, «прихильність до старовини», схильність до аскетизму, апологетику бідності і страждань, принципи ненасилля. Та на початку 60-х років XX ст. в одному з листів Неру констатував: «Усе, що я можу сказати, - це те, що моральний і етичний аспекти життя уявляються мені в останній період більш важливими. Бог, який розуміється звичайно, мене не приваблює, але відображена у веданті

давня ідея індуїстської філософії, що все ж має часточку божественної суті, мені імпонує».

Гуманістичний потенціал неоведантизму втілений в ідеях філософії синтезу Джавахарлала Неру. Залучення Індії до досягнень науково-технічного прогресу визнавалося як пізнавальний аспект «синтезу». Єдність старого і нового, традиції і прогресу Неру відносив до другого аспекту «синтезу», зв'язуючи його з об'єктивно-суб'єктивним характером історії: історія здійснюється «незалежно від волі і свідомості людини, але водночас і не без її участі». Третій аспект «синтезу», за Неру, це об'єктивний процес злиття протилежних течій у різних сферах життя, в тому числі таких протилежностей, як наука і релігія, Західне і Східне світовідчуття. Допомога всьому людству у досягненні «синтезу» має стати, як гадав Неру, «вищим привілеєм» Індії, що відповідало б стародавньоіндійській традиції синтетичного підходу до знання.

Висунуті Джавахарлалом Неру ідеї надихнули індійських філософів на розробку концепції синтезу індійської і західної філософії. Значною мірою цьому сприяла і особистість Неру. Більшість представників індійської інтелігенції бачили в Неру ідеальне відображення вестернізації, своєрідний міст між традицією і модернізмом, живий символ всього прогресивного, що міг створити Захід. Пошуки методології синтезу і визначили основну тенденцію розвитку сучасної індійської філософії.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бродов В. Индийская философская мысль нового времени.— М., 1984. Древнеиндийская философия: начальний период.— М., 1972. Костюченко В. С. Классическая веданта и неоведантизм.— М., 1983. Литман А. Д. Современная индийская философия.— М., 1985. Неру Дж. Открытие Индии.— М., 1955.

2. Общественная мысль Индии: Проблема человека и общества.— М., 1992.

3. Индийская философия: В 2-х т.— М., 1993. История индийской философии.— М., 1958. Чаттерджи С., Датта Д. Индийская философия.— М., 1994.