Сторінка
9

Індійська філософія

Свамі Вівекананда говорив про багато речей, писав Джавахарлал Неру, але постійним рефреном у його промовах і творах звучало абхай: будь безстрашним, будь сильним. Якщо людина - частина божества, то їй нема чого боятися. Якщо є гріх на світі, то це -слабість; уникай будь-якої слабості, слабість - це гріх, слабість - це смерть - такий великий урок Упанішад, за твердженням Вівекананда. Саме страх породжує зло, сльози і стогін, Індії ж потрібні «залізні мускули, сталеві нерви, гігантська воля». У поверненні до Упанішад

Свамі Вівекананда вбачав засіб боротьби проти середньовічних нашарувань «окультизму і містицизму», що примушували «здригатися людей від страху». І хоча, підкреслював Свамі Вівекананда, можливо, і в таких духовних формах криються великі істини, але «вони трохи не знищили нас .». Справжня ж істина полягає в тому, що надає сили; те, що робить усіх слабими фізично, інтелектуально і духовно, повинні відкидати як отруту, бо в ній немає життя. «Сяюча, зміцнююча, світла філософія Упанішад» - це те, що має велику істину, і ця істина - «найпростіша річ у світі, проста, як твоє власне існування», тобто ця істина - життя.

Проводячи відмінність між релігією, точніше «наукою релігії» і забобонами, Свамі Вівекананда говорив, що швидше віддав би перевагу тому, щоб усі перетворилися у запеклих атеїстів, аніж у забобонних йолопів, адже атеїст - жива людина, і з нього може що-небудь вийти. До забобонів, які ослаблюють людину, Свамі Вівекананда відносить не тільки релігійний містицизм середніх віків, а й сподівання на абсолют разуму. «Наука релігії» для Вівекананди - це велике відкриття індуської думки, що переносить людей «по той бік океану неосвіченості». Саме «наука релігії» здатна подолати помилкові уявлення про кастові, національні, расові і релігійні відмінності людей. Будь-яка ізоляція згубна, веде до виродження, і єдиний засіб уникнути ізоляції «знову влитися у загальний потік з рештою світу».

«Несамовитий індус», як називали Свамі Вівекананда на Заході, наполягав на поєднанні західного прогресу з духовною основою Індії, що є вчення Веданти. Станьте найзахіднішими з усіх західників у своїх ідеях рівності і свободи, у своїй працьовитості і діловитості, закликав Свамі Вівекананда, і водночас будьте індусами до мозку кісток у своїй релігійній культурі і світовідчуттях. Відома подорож Свамі Вівекананда, який пересік заборонені для ортодоксального індуїста «чорні води» океану, щоб у 1893 році у Чікаго бути присутнім на релігійному конгресі, стало наочним символом гуманістичної спрямованості ідей поновленої, синтезованої Веданти, проповідуваної ним. Активна просвітницька діяльність Свамі Вівекананда, ідейні пошуки неоведантизму набувають поширення не тільки серед творчої інтелігенції, яка підтримує і відроджує осередки індійської культури, до якої, наприклад, належав Рабіндранат Тагор, але й серед видатних політичних лідерів. Так, за визначенням Ауробіндо Гхоша, найвражаючою з усіх видозмін Веданти у перші десятиліття XX ст. стає політичний ведантизм.

Ауробіндо Гхош (1872-1950 рр.) -індійський філософ, засновник так званої «Інтегральної Веданти». На початку XX ст. стає одним з ватажків екстремістів радикального крила індійського колоніально-визвольного руху. У 1922 році створив релігійну общину (Ашрам). У його філософських творах («Божественне життя», «Цикл людської істини» та ін.) є елементи різних напрямів Веданти, що переплітаються з ідеями ідеалістичної філософії Заходу (Гегель, Бредлі, Александер та ін.). У ході людської історії, на думку Гхоша, здійснюється перехід від «підсвідомості» до свідомості і «надсвідомості», і саме в досягненні містичної «над-свідомості» полягає реалізація загадки історії і здійснення сподівань людства. Аурабіндо Гхош шукав третій, відмінний від капіталізму і соціалізму, шлях розвитку людства. У грудні 1948 року Ауробіндо Гхош - удостоєний Національної премії з гуманітарних наук Університету Андхри. На церемонії вручення премії віце-канцлер університету Чандра Р. Редді сказав: «Ауробіндо - більше ніж національний герой, належить до рятівників людства, які є в усі періоди і в усіх народів, святі які усвідомлюють свою єдність з Універсальним духом». Створена Ауробіндо Гхошем філософська система по-різному тлумачилася філософами, соціологами, психологами, але одностайно визнавалася її комплексність, інтегральність, що обіцяла синтез не тільки всього індуського світовідчуття, але й науки і релігії, ідеалів Сходу і Заходу.

Біографія Ауробіндо, його співробітництво з лідером крайніх Тилаком, під впливом яких у 1906 році індійський національний конгрес приймає резолюцію, що вимагає для Індії самоврядування, його від'їзд у 1910 році в Пондишеррі для реалізації програми «духовного удосконалення» Індії і людства - один з яскравих проявів загальної близькості філософії Ауробіндо Гхоша до історичних реалій індуського світу. Тактика пасивного опору і неспівробітництва з англійцями, підготовка озброєного повстання і публічна пропаганда, спрямована на поклик усієї нації до ідеалу незалежності - невід'ємна частина єдності дій, переживання і думки Шрі Ауробіндо Гхоша. Не випадково Ауробіндо Гхоша називали «йогом» у глибинному розумінні: йога - об'єднання, спілкування, поєднання, засіб. «Я стаю тим, що я прозріваю у собі, - писав Ауробіндо Гхоша. - Я можу зробити все, що навіває мені думка; можу стати всім, що думка відкриває у мені». Таку позицію називав «непорушною вірою людини в себе», вірою, що ґрунтується на тому, що «Бог є в кожній людині».

Свій практичний, діяльний світогляд Ауробіндо Гхош сам визначає як шлях інтегральної йоги, оскільки у такому світогляді певною мірою знайшли втілення принципи Тантри і ведантичних йогічних напрямів. Йогічний, тобто інтегрально-діяльний, розвиток неоведан-тизму Ауробіндо Гхош висловив у концепції «нового здійснення земної еволюції». Людина, на думку Гхоша, «перехідна істота, її становлення ще не завершене». Крок від людини до «надлюдини» стане «новим звершенням у земній еволюції». Це неминуче, оскільки це «водночас і прагнення Духу всередині, і логіка природного процесу». Перманентною властивістю раси надлюдей має стати су-перрозум. Суперрозум - це не те, що святіше або інтелектуальніше за розум, а те, що свідоміше. Суперрозум - це повна трансформація свідомості людини аж до самого матеріального, тілесного рівня. Сходження до суперрозуму, за Ауробіндо, тривалий процес, що стосується не окремих індивідуумів, а всього людства. Завдання, яке ставить перед собою Ауробіндо, це підготовка «нижчого плану», тобто особливий рід просвітництва. Створення ашраму, написання «філософських праць», відповіді на багаточисленні листи учнів — усе це практичні кроки по наближенню суперменталізації - нового звершення земної еволюції.