Сторінка
3

Індійська філософія

Філософія локаята не визнає і буття Бога, чиє існування також не можна довести. Увесь світ для стародавньоіндійських матеріалістів - лише випадкове сплетіння чотирьох первісних елементів, які не потребують божественного творіння. У світі, де все смертне і конечне, тільки життя гідне уваги - стверджують матеріалісти. Індійські матеріалісти повністю відкидають достовірність будь-якого опосередкованого знання, як і свідчення вед. Матеріалізм відкидав існування Бога, душі, карми, тобто комплексу уявлень і понять, що панували в релігії, етиці, філософії, а також переселення душ.

В етиці локаята переважає гедонізм: насолода обґрунтована нормативною етичною теорією, з якою добро визначається як те, що тягне за собою страждання. Очевидно, локаята справила відомий вплив на розвиток стародавньоіндійської науки про управління державою. До сучасності не дійшло жодного тексту, який би належав послідовникам давньоіндійських матеріалістів. Найповніше основи стародавньо-індійського матеріалізму (локаяти) викладені в стародавньоіндійських трактатах і компендіумах (доршанах), написаних противниками локаяти - ведантистами в ІХ-ХІІ стст.

Життя складається з насолод і страждань. Людина прагне до того, щоб по можливості позбутися страждань і отримати якомога більше насолод, не можна нехтувати сприятливими можливостями для насолоди життям через нездійсненні надії на насолоди у майбутньому житті. Гарний вчинок - той, який приносить більше насолод, відповідно, поганий той, який приносить більше страждань. Чесність і порок, на думку стародавньоіндійських матеріалістів, суть лише вимисел Священного писання, а, отже, не мають великої цінності. Такі твердження не могли не займати релігійних почуттів благочестивих індійців. У ході критики емпіризму стародавньоіндійського матеріалізму відточувалася логіка індійської філософської думки, через розуміння природи безпосереднього сприйняття поглиблювалося усвідомлення життєвого досвіду як основи філософської рефлексії.

Буддизм - релігійно-філософське вчення - виникло в Індії у VI-V стст. до н. е. Його засновником вважають індійського принца Сідхарху Гаутаму, який отримав пізніше ім'я Будди - Просвітленого. Просвітлення Гаутами заклало основи буддійської релігії і філософії, що тривалий період поширювалися на території Цейлону, Тибету, Китаю, Японії та Кореї. Найдавнішим джерелом, що містить учення Будди, є Трипітака (Три кошики вчень), укладена його найближчими учнями. Трипітака має три канонічних тексти: «Вінаяпі-таку» (правила поведінки), «Абхідхамма-пітаку» (філософські погляди на зовнішній світ та буття в ньому людини), «Сутта-пітаку» (зібрання проповідей і висловів Будди).

Філософська доктрина буддизму стверджує, що життя людини повне страждань, і важливо покласти їм край. Не теоретизування про душу і світ, а пошук шляху звільнення людини від страждань є справжнім призначенням людини. Буддійська ідея звільнення людини від страждань так чи інакше поділялася практично всіма філософськими системами Стародавньої Індії, лише теоретичне підґрунтя ідеї викликало заперечення прихильників ортодоксальних учень. На противагу брахманізму, буддизм декларував рівність людей незалежно від станової та кастової приналежності, а також виступав проти доктрини Атмана - субстанційно-го Я, Душі, всепроникаючого і постійного духовного початку.

Замість духовного початку буддизм розглядав потік послідовних станів як джерело ілюзії постійної душі. Усі речі підлягають змінамі розкладу, стверджували буддисти. Існування є лише моментом у такому потоці постійності. Не існує і незмінності душі, тому що незмінність лише видимість душі, яка залишалася б незмінною у безперервному потоці перероджень. Життя - безперервний ряд станів, кожен з яких безпосередньо залежить від попереднього і породжує наступний. Душа і людина - лише умовні назви певного поєднання тіла, самосвідомості, подібно до того, як колісниця - сукупність коліс, осей, голобель. Існування людини повністю залежить від такої сукупності. Коли сукупність розпадається, людина припиняє існування. Ланцюг смертей-народжень - це коло сансари, у якій статус живої істоти при кожному народженні визначається співвідносинами позитивної і негативної активності у попередньому існуванні, тобто кармою.

Спасіння мислителя як занурення у нірвану - стан Будди, абсолютного спокою, звільнення від пристрастей і бажань. Буддизм же стверджує, що всі явища світу зумовлені. Хто бачить загальний зв'язок - той бачить і закон (дхамму), «хто бачить закон (дхамму) -той бачить причинний зв'язок» - така думка Будди. Для того, хто осягнув закон (дхамму), стверджує буддизм, відкриються «Чотири благородних істини»: життя у світі повне страждань; існує причина таких страждань; можна припинити страждання; існує шлях, який приведе до припинення страждань.

Буддизм учив, що не тільки смерть, хвороба, старість, горе, сум, бажання, відчай, але й все, що прив'язує людину до земного, є страждан ням (духка). Молодість минає, задоволення колись закінчуються, страх людини втратити їх перетворює задоволення на справжні джерела страху, скорботи і страждання. У вченні Будди дається визначення дванадцяти джерел страждань. Усі земні страждання починаються з народження - джаті. Якби людина не народжувалася, то не зазнавала б ні хвороб, ні смерті. Народження зумовлене прагненням до життя -бхавою. Саме прагнення приводить людину до народження у світі. Бажання бути народженим випливає з прив'язаності до речей - упадани. Прив'язаність до речей - результат жаги насолоджуватися предметами зовнішнього світу - тришни. Щоб виникла жага речей, то речі мають спочатку міститися у чуттєвому досвіді - ведані, оскільки неможливо бажати того, що ніколи не сприймалося і не закріплювалося у якому-небудь досвіді. Чуттєвий досвід передбачає зіткнення з об'єктами - спаршу. Зіткнення з об'єктами можливе лише за наявності органів сприйняття - п'яти почуттів і розуму, які утворюють тілесно-духовний ембріон людини - нама-рупу. Такий організм це зміг би розвиватися у череві матері і народитися, якби був мертвий, тобто позбавлений деякої первісної свідомості - віджняни. Наявність первісної свідомості, яку вимушені, за вченням буддизму, визнати у ембріона, є лише проявом вражень минулого буття - самскару. Саме такі враження, що містять у знятому вигляді результати всіх минулих Діянь, зумовлюють нове народження. Стійкість вражень, а, отже, кожне наступне народження пояснюється лише однією причиною - незнанням -авіл'єю. Якби людина подолала незнання і набула справжнього знання свого життя, то могла б уникнути долі (карми), яка викликає нові народження і супровідні їм страждання. Така саисара - коло буття і причина страждань.