Сторінка
3
Крім названих зустрічається такий термін як пільговий лізинг. Це, на наш погляд, не особлива форма лізингових послуг, а лише посилання на застосування в окремих країнах пільгових умов для лізингу. Як правило, ним стимулюється розвиток окремих галузей промисловості.
У практиці лізингових фірм застосовуються операції з додатковими послугами (лізинг - повне обслуговування) при оренді складного обладнання. Цей вид лізнгу характеризується виконанням постачання і наданням додаткових послуг як додаток до чисто фінансового аспекта традиційного лізингу (постачання певних видів сировини, відрядження спеціалістів для безпосередньої участі в управління виробничим процесом та інші необхідні послуги).
Якщо орендодавець і орендар укладають загальну угоду, яка передбачає право орендаря доповнювати список обладнання без підписання нових контрактів, така угода називається генеральним лізингом.
Сучасність, а тим більше майбутнє лізингового бізнесу в країні неможливо уявити без активої участі в ньому банків. Зарубіжна практика свідчить про різноманітні форми такої участі. Найбільш поширеним є кредитування комерційними банками спеціалізованих лізингових компаній, які, підписуючи договір, зобов’язуються брати позики лише в цьому банку, а той, у свою чергу, бере на себе зобов’язання покривати всі кредитні потреби компанії. Кредитування лізингових фірм - це звичайна позичкова операція для банків. Завдяки їй вони отримують можливість впливати на напрями лізингу і через нього зміцнювати зв’язки з клієнтами. На нашу думку, взаємовідносини між банками і лізинговими компаніями можуть бути взяті на озброєння і нашими комерційними банками.
Ще більше перспектив у банків, які не вдаються до посередництва лізингових фірм. Між клієнтом і банком у такому випадку організовуватимуться своєрідні, відмінні від традиційних кредитних зв’язків, взаємовідносини. Це обумовлюється подвійною роллю банку. З одного боку, придбавши машини, обладнання і транспортні засоби, він стає покупцем, а з іншого, здавши їх в оренду по лізинговій угоді, він стає лізингодавцем.
Порівняно із звичайними позичковими операціями функції банку при лізингу набагато складніші та ширші. Він зобов’язаний підписати договір купівлі-продажу з підприємством-постачальником на узгоджених з лізингоодержувачем і постачальником комерційних і технічних умовах і направити йому наряд на постачання майна. Ставши власником майна і отримавши повідомлення постачальника про готовність об’єкта до постачання, банк має перевірити його комплектність. При виявленні недоліків слід доручити постачальнику усунути їх у встановлений термін. Після підписання протоколу приймання об’єкта в експлуатацію банк-лізингодавець звільняється від будь-якої відповідальності перед лізингоодержувачем за якість і придатність об’єкта.
За надання обладнання у довгострокове і середньострокове користування орендавцем (банком) стягується орендна плата протягом всього терміну дії лізингової угоди.
Орендна плата складається із амортизації на предмет лізингу, тобто на здане у найм обладнання та інші засоби виробництва, і лізингової ставки. Ставка, крім накладних витрат по лізингових операціях і певної частки прибутку, може включати в себе відсотки за банківський кредит, наданий орендодавцю. Загальна сума орендних платежів має відшкодувати комерційному банку, який виконує лізингові операції, вартість придбаного майна, покрити затрати на його вдосконалення і забезпечити отримання прибутку. Форми орендної плати та її величина залежать від виду і вартості зданого у найм майна, терміну його використання, умов платежу, кредитоспроможності орендаря, умов експлуатації майна, стану ринку зданих у найм засобів виробництва, фінансових можливостей орендодавця, місця знаходження орендаря, періодичності платежів і ряду інших чинників.
Максимальний рівень ризику, як правило, визначається періодом амортизації обладнання на іншого майна, яке здане в найм, тобто відповідає терміну його економічного життя. Якщо об’єкт лізингу здається в оренду в наперед зазначений термін, який коротший за термін сліжби об’єкта, то по закінченні договору про оренду орендар може або повернути основні фонди орендодавцю, або пролонгувати договір на новий період, або викупити основні фонди по залишковій вартості. В останньому випадку орендареві переходить право власності на ці фонди.
Практика використання лізингових операцій комерційними банками виявила їх безсумнівні переваги як для підприємств-орендарів, так і для підприємств-постачальників машин та обладнання, транспортних засобів. Для підприємства-орендаря лізинг - нова форма кредитування основних фондів, причому кредит виступає у даному випадку в товарній формі, тобто у формі відстрочки платежів (на вигідних умовах) за придбані орендарем без попереднього нагромадження певної суми власних кштів і без отримання банківських та інших кредитів у грошовій формі швидко придбати і оперативно запровадити у вробництво нову, сучасну техніку, яка відповідає вимогам науково-технічного прогресу.
Водночас слід підкреслити, що оперативність і повнота забезпечення потреб підприємств у нових видах техніки та обладнання залежить від широти доступу комерційного банку до інформації про стан ринку засобів виробництва і по стан виробників того чи іншого обладнання.
Можливість не вдаватися до значних одночасних капітальних затрат на придбання машин, обладнання та ін. дозволяє орендарям зберігати самофінансування, мати стабільний фінансовий стан і підтримувати необхідну рентабельність. Не можна не відмітити таку особливість лізингових операцій, як простоту їх оформлення, порівнюючи з оформленням банківських позик в основні фонди.
Для підприємства-постачальника, продукція якого буде придбана по лізингу, вирішується проблема з оплатою цієї продукції. Це гарантує стабільність його фінансового стану, ліквідність балансу, кредитоспроможність. При формуванні справжнього ринку засобів виробництва більшою мірою буде проявлятися і така перевага лізингу для підприємств-постачальників, як гарантованість збуту продукції.
Аналіз особливостей лізингових операцій дозволяє твердити, що вони більшою мірою, ніж пряме кредитування затрат на придбання обладнання відповідають характеру діяльності комерційного банку. Особливість діючого до цього часу в нашій країні порядку довгострокового кредитування полягала в тому, що воно здійснювалося практично без будь-якої застави і без оформлення гарантій по виданих кредитах. Це було можливо завдяки єдиній централізованій системі розподілу довгострокових кредитних ресурсів відповідно до встановлених у центрі пріоритетів. Відповідальність банків, так само як і відповідальність безпосередніх боржників - державних підприємств і об’єднань, за користування отриманих кредитів була обмеженою. “Гарантом останньої” по довгострокових позиках була держава, що реально виражалося в наданні відстрочок погашення кредитів і навіть їх списання за рішенням уряду.