Сторінка
2

Територіальна громада – первинний суб’єкт місцевого самоврядування

У чому ж суть місцевих фінансів?

По-перше, це економічні відносини, які відображають рух коштів, наприклад:

– формування дохідної та видаткової частини місцевих бюджетів;

– міжбюджетні відносини;

– формування і використання регіональних позабюджетних фондів;

– місцеві позики, лотереї тощо;

– перерахування до місцевих бюджетів податків та інших обов'язкових платежів підприємствами різних форм власності;

– діяльність підприємств по створенню фондів коштів найрізноманітнішого призначення;

– створення та функціонування доброчинних фондів тощо.

Усі зазначені вище економічні відносини мають розподільний і перерозподільний характер, оскільки з рухом коштів змінюється і їхній власник. Наприклад, частина прибутку підприємств у вигляді податків стягується до бюджету, перерозподіляється на розсуд органів місцевої влади. Про місцеві фінанси як перерозподільну категорію можна говорити з точки зору збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів.

Метою фінансової діяльності місцевих органів влади є задоволення суспільних інтересів і потреб та сприяння соціально-економічному розвитку регіону.

Природно, що інший прояв суті місцевих фінансів – соціальний. Виявляються найрізноманітніші відносини між учасниками виробничої і невиробничої сфери, з одного боку, та підприємствами і державою, з другого, наприклад:

– фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення;

– використання місцевих фінансових ресурсів на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища, відновлення пам'яток природи і культури, що перебувають у віданні відповідних органів влади; на упорядкування міст, сіл, селищ, утримання і капітальний ремонт житлового фонду та об'єктів комунального призначення, мережі шляхів відповідного підпорядкування; на утримання органів самоврядування; на захист прав споживачів тощо.

Навіть такий неповний перелік шляхів перерозподілу централізованих фондів коштів (у вигляді бюджету і позабюджетних фондів) указує на вирішальну роль місцевих фінансів у забезпеченні конституційних прав громадян.

З огляду на демократичні процеси, які відбуваються в Україні, дедалі більшу роль у задоволенні соціальних інтересів і потреб відіграють децентралізовані фінанси.

Децентралізовані фінанси – це грошові відносини, що опосередковують кругообіг грошових фондів підприємств різних форм власності, громадських організацій.

Так, частина прибутку підприємств різних форм власності може бути використана на створення заохочувальних фондів, призначених для стимулювання найкращих результатів роботи трудових колективів: на задоволення соціально-культурних потреб: будівництво і капітальний ремонт житлових будинків, дитячих дошкільних закладів, дотацій робітничим їдальням тощо. Частина прибутку може бути використана на доброчинність, підтримку творчих колективів.

Задоволенню соціальних інтересів і потреб сприяють також фінансові ресурси громадських організацій і установ: спортивних товариств, партій, профспілок, доброчинних фондів тощо. Наприклад, останнім часом в Україні починають діяти не лише всеукраїнські, а й регіональні доброчинні фонди. До речі, у США існує понад 50 тисяч різних доброчинних фондів. Фонди створюються строком на 50 років, і протягом цього часу їхні кошти мають бути використані на відповідні цілі.

Підсумовуючи сказане вище, можна дати визначення місцевим фінансам.

Місцеві фінанси — це економічні відносини, пов’язані із формуванням централізованих і децентралізованих фондів коштів, і використання їх на забезпечення соціальних потреб та соціально-економічного розвитку територій.

Матеріальною основою місцевих фінансів є централізовані та децентралізовані фонди коштів.

Місцеві фінансові ресурси – це фонди коштів, що створюються і використовуються на соціальний і економічний розвиток регіонів. Важливою з точки зору методології є структуризація місцевих фінансових ресурсів.

Структурний метод дає змогу не лише показати сукупність фінансових відносин, а й виявити характер взаємозв’язків між елементами системи. Це в свою чергу дає можливість зробити і кількісний, і якісний аналіз місцевих, фінансових ресурсів. Структуру місцевих фінансових ресурсів подано на схемі

Центральною ланкою місцевих фінансових ресурсів є доходи місцевого бюджету. Порядок формування дохідної частини місцевих бюджетів визначений Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про бюджетну систему України", чинним податковим законодавством. Одним із основних принципів формування місцевих бюджетів є їхня самостійність.

Другою ланкою місцевих фінансових ресурсів є кошти суб’єктів господарювання, тобто фінансові ресурси підприємств комунальної власності, комунальних банків та інших фінансово-кредитних установ, фінансові ресурси підприємств різних форм власності, що використовуються ними на фінансування соціально-культурних і житлово-комунальних об’єктів.

Третьою ланкою місцевих фінансів є регіональні позабюджетні фонди. Джерелом їх формування можуть бути запозичені ресурси, добровільні внески юридичних і фізичних осіб.

3. Конституція України

про місцеве самоврядування і місцеві фінанси

Україна, як і інші країни СНД, пройшла складний шлях переходу від "радянської" моделі місцевого самоврядування до створення власної законодавчої бази з цього питання.

Це положення підтверджують навіть назви тих профіль­них законів з цього питання, які були прийняті в Україні з 1990 до 1994р.

До них належать:

1. Закон України "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР і місцеве самоврядування" від 7 грудня 1990 р.

2. Закон України "Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування" від 26 березня 1992 р.

3. Закон України "Про формування місцевих органів вла­ди і самоврядування" від 3 лютого 1994 р.

4. Закон України "Про внесення змін і доповнень до За­кону України "Про формування місцевих органів влади і са­моврядування" від 28 червня 1994 р.

По-перше, навіть перелік цих законів свідчить про те, що законодавець не відмовився від "радянської" моделі самовря­дування, а прагнув поєднати Ради з місцевим самоврядуван­ням; по-друге, внаслідок цього не було визначено й загальне поняття місцевого самоврядування та його складові; по-тре­тє, не було встановлено правове становище територіальних громад. Тобто практично правовий статус місцевого само­врядування в Україні не був визначений.