Сторінка
1

Цілі інвестиційної стратегії

У розділі 8 уже йшлося про різноманітність поведінки інвесторів, яка визначається неоднаковими цілями та стратегіями, які вони використовують. Сам процес інвестування може бути реалізований різними способами з використанням великої кількості інвестиційних інструментів.

Індивідуальні інвестори, особливо непрофесіонали, самостійно не планують свої інвестиції. Якщо вони не користуються послугами консультантів, то їхні стратегії зазвичай непродумані. Крім того, середній індивідуальний інвестор має невеликий інвестиційний капітал, що обмежує його можливості.

Інституційні інвестори, як і банки, інвестиційні та пенсійні фонди, страхові компанії, зазвичай є професійними учасниками ринку, які мають значний капітал, що дає їм змогу легше досягати своїх цілей.

У будь-якому разі інвестиційний процес починається з формулювання цілей інвестування. Його формулювання передбачає деяку попередню роботу. Так, потрібно оцінити наявні вільні ресурси, які мають відігравати роль інвестиційного капіталу, зібрати достатню інформацію про доступні інвестиційні ресурси, оцінити економічну кон’юнктуру та прогнози на майбутнє тощо. На цьому етапі вкладник з тим або іншим ступенем точності визначає свій інвестиційний горизонт, тобто проміжок часу, на який розповсюджується його стратегія та відносно якого оцінюються результати інвестиційного процесу. Зазвичай у далекій перспективі процес інвестування не має чітких часових меж: для індивідуального вкладника він може тривати все життя, для організацій — продовжуватися практично без обмежень. Однак без визначання інвестиційного горизонту неможливо сформулювати більш-менш чітку стратегію і, що найголовніше, оцінити в майбутньому її результати. Величина часового горизонту визначається як цілями інвестора, так і його спроможністю прогнозувати майбутній стан справ, наприклад ціни на різні інвестиційні активи. Інвестиційний горизонт може бути невеликим, якщо вкладник орієнтується на отримання короткострокового доходу. У спекулянта це може бути день чи навіть година, у типового інвестора — рік, кілька років або десятиліть.

Формулювання цілей та визначення інвестиційних ресурсів і горизонту — перший етап інвестування. Наступним є інвестиційний аналіз. Він полягає в попередньому відборі інвестиційних активів, які вкладник вважає гідними своєї уваги. Так, на сучасному ринку цінних паперів є десятки тисяч різноманітних облігацій та акцій. Безумовно, що про більшість з них середній інвестор не знає. Навіть професійні учасники ринку цінних паперів обмежуються невеликою кількістю цінних паперів, про які вони мають достатньо інформації. Первинний відбір базується на фінансовому стані інвестора (його доході, багатстві), на його обізна­ності про ті або інші цінні папери, різні аспекти оподаткування, пов’язані з ними тощо. Зробивши такий відбір, вкладник звужує різноманітність інвестиційного ринку до осяжної кількості активів, які він здатний оцінити, порівняти та з якими можна здійснювати операції купівлі-продажу.

Після первинного відбору інвестор повинен ретельно проаналізувати всі інвестиційні якості цінних активів. Ідеться, передусім, про дохідність та ризик.

З урахуванням головної мети будується система конкретних цілей формування інвестиційного портфеля. Основні з них такі:

· забезпечення високого рівня інвестиційного доходу в поточному періоді;

· забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу на тривалу перспективу;

· мінімізація інвестиційних ризиків;

· забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля;

· забезпечення максимального ефекту «податкового бар’єра» в процесі фінансового інвестування.

Одні вкладники прагнуть отримати доходи у формі дивідендів і процентів, інші — збільшення капіталу. Незважаючи на це, деякі цілі розглядаються як базові для інвестиційної програми. Вони встановлюють відношення ризику до доходу інвестора.

Дохідність. Вона являє собою можливість отримання інвестором певних доходів у майбутньому, які складаються з курсової різниці та дивідендів або процентів за цінними паперами.

Основним показником за визначення дохідності тих або інших цінних паперів є ставка дивіденду компанії (яка визначається як відношення чистого прибутку акціонерного товариства (у процентах)). Вона порівнюється із середньою процентною ставкою за довгостроковими вкладеннями населення та депозитами підприємств.

Коли відношення цих показників менше одиниці, то дохідність таких цінних паперів буде недостатньою.

Дохідність за певний період часу визначається як відношення загальної суми доходу, який складається з дивіденду або процента та курсової різниці, до ціни придбання даного цінного папера.

Зростання капіталу. Як правило, зростання капіталу є бажаною метою управління портфелем. Дія цього чинника приводить до того, що вартість початкових інвестицій із часом зростає. За деяким винятком ринковий курс усіх видів акцій може збільшуватись. Головна відмінність полягає в темпах, з якими зростає курс для різних інвестицій.

Приріст капіталу необхідний, щоб зробити привабливішими для інвестора довгострокові цінні папери, зберегти купівельну силу та надати гнучкості управління.

Безпека капіталу. Першочергову увагу слід надати безпеці капіталу — збереженню його величини для одержання майбутніх доходів. Безпека капіталу означає дещо більше, ніж звичайне збереження обсягу капіталу. Вона передбачає захист купівельної сили фінансових інструментів. Ризик зменшення купівельної сили є інфляційним.

Захист інвестора здійснює держава за допомогою правового регулювання функціонування ринку цінних паперів. Наприклад, закони України забороняють випуск цінних паперів емітентом для покриття збитків від господарської діяльності.

Оцінку ризику різних видів та окремих випусків цінних паперів у країнах з розвинутим інвестиційним ринком дають спеціалізовані агенції. Наприклад, які присвоюють паперам рейтинги, які дають змогу робити висновки про ймовірність своєчасного погашення зобов’язань.

Інвестори, як правило, обмежуються придбанням цінних паперів інвестиційного рівня. Тому кредитний ризик не є головною проблемою під час купівлі, наприклад, облігацій: укладення в державні та муніципальні папери практично вільні від ризику.

Водночас потрібно підкреслити, що папери нижчої якості при­носять вищий дохід. Тому в періоди економічного спаду, коли можливості видачі кредитів скорочуються, можливе придбання паперів менш солідних фірм, які приносять більший дохід.

Стабільність доходу. За придбання фінансових інструментів інвестор повинен намагатися досягти стабільності доходу. Дохід, отриманий у формі дивідендів і процентів, більш цінний, ніж обіцяний у майбутньому. Стабільність доходу дає інвестору змогу більш точно планувати свою стратегію, коли метою є реінвестиції або витрати. Вона цінніша, ніж нестабільний або непевний дохід.

Ліквідність. Ліквідність бажана за створення портфеля, оскіль­ки вона дає інвестору змогу не лише швидко продавати цінні папери, а й не втрачати в ціні в певних ситуаціях.