Сторінка
2

Цілі інвестиційної стратегії

Деякі вчені не відокремлюють ліквідність як певну інвестиційну мету. Проте вона багато в чому залежить від інших головних ознак інвестування. Так, наприклад, наявність високого рівня якої-небудь з названих інвестиційних якостей робить цінний папір привабливим для окремого кола інвесторів і, як наслідок, відносно ліквідним.

У табл. 11.1 розміщено типи цінних паперів у порядку відповідності їх цілям, які ставлять перед собою інвестори. Як видно з таблиці, жоден цінний папір не об’єднує в собі одразу всіх цілей.

Таблиця 11.1

ЦІННІ ПАПЕРИ ТА ЇХНІ ІНВЕСТИЦІЙНІ ЯКОСТІ

Працюючи на ринку цінних паперів, інвестор повинен додержуватися принципу диверсифікації вкладів. Якщо вкладник його дотримується, то він обов’язково пов’язаний із сукупністю належ­них йому фінансових активів різних видів, яка називається інвестиційним портфелем.

Мета диверсифікації портфеля — зменшити ризик втрати капіталу та доходу. Оскільки ніхто не може передбачити майбутнє, більшість інвесторів диверсифікує свої портфелі різними способами (облігації замість акцій; різні строки погашення; різні галузі промисловості, компанії, країни; неоднаковий час зберігання; нерухоме майно тощо).

Перераховані конкретні цілі формування інвестиційного портфеля є досить альтернативними. Забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу в довгостроковій перспективі значною мірою досягається за рахунок істотного зниження рівня формування інвестиційного доходу в поточному періоді (і навпаки). Темпи приросту інвестованого капіталу й рівень формування поточного інвестиційного доходу перебувають у прямій залежності від ступеня інвестиційних ризиків. Забезпечення необхідної ліквідності портфеля може перешкоджати включенню в нього фінансових інструментів як з низьким, так і з високим ризиком.

Основною метою будь-якого інвестора буде оптимальний варіант формування портфеля різних цінних паперів. За досягнутою відповідністю цілям інвестування портфелі класифікують на збалансовані та незбалансовані. Портфель, який відповідає цілям інвестора, вважається збалансованим. За його формування було досягнуто компромісу між інвестиційними якостями цінних паперів. Незбалансований портфель характеризується невідповідністю складу фінансових інструментів інвестування поставленим цілям формування.

Портфелі цінних паперів також можуть класифікуватися як фіксовані та змінні (керовані) залежно від строку існування портфеля в незмінному стані.

Фіксований портфель являє собою сукупність цінних паперів, що залишаються на весь період його існування в незмінному стані. Він гарантує інвестору мінімізацію ризику, але не дає великих доходів. Як правило, фіксовані портфелі представлені державними цінними паперами. Остання дата погашення за ними визначає строк існування всього портфеля.

Тому інвестори формують, як правило, змінний портфель цінних паперів, яким вони можуть керувати згідно зі своїми цілями.

Перш ніж купувати цінні папери потрібно розробити схему розміщення активів, яке передбачає розподіл портфеля між різними категоріями активів (акції, облігації, короткострокові цінні папери, матеріальні активи, особливо золото та нерухомість) для збереження капіталу за негативних змін ситуації та отримання переваг за позитивних. Збереження капіталу — захист від негативних впливів ринку й використання цих впливів — головна мета схеми розміщення активів. Ця схема базується на тому, що дохідність портфеля більше залежить від структури розміщення активів, ніж від самих інвестицій. Дійсно, дослідження довели, що дохідність портфеля більш як на 90 % визначається схемою розміщення активів і менш як на 10 % — вибором конкретних цінних паперів. Більше того, як встановили вчені, за вкладення коштів у різні класи інвестиційних інструментів вплив ризику скорочується значніше, ніж за вкладання їх в одну категорію активів.

Існують три основні підходи до створення схеми розміщення активів. Перші два — підходи з фіксованою та гнучкою структурами — відрізняються природою пропорцій між різними категоріями активів у портфелі. Третій підхід — тактичне розміщення — є складнішим і, як правило, використовується досвідченими керівниками великих інституційних портфелів.

Розміщення з фіксованою структурою портфеля. Цей підхід означає, що у кожній категорії активів (зазвичай їхня кількість від 3 до 5) розміщується фіксована частина портфеля.

Припустимо наявність усього чотирьох категорій активів: акцій, облігацій, короткострокових цінних паперів і нерухомості. Тоді розміщення за фіксованою схемою могло бути, наприклад, таким, як у табл. 11.2.

Таблиця 11.2

РОЗМІЩЕННЯ АКТИВІВ З ФІКСОВАНОЮ СТРУКТУРОЮ ПОРТФЕЛЯ

Зазвичай за такого підходу питомі співвідношення, будучи фік­сованими, залишаються незмінними в часі. Оскільки ринкова вартість портфеля врешті-решт змінюється, то його склад може переглядатися (коригуватися) щорічно або після серйозних ринкових зрушень для збереження бажаних фіксованих пропорцій.

Розміщення з гнучкою структурою. Такий підхід означає періодичне коригування співвідношення кожної категорії активів, що базується або на ринковому, або на технічному аналізі (своєчасності проведення операцій). Використання схеми з гнучким зважуванням часто називають стратегічним розміщенням активів.