Сторінка
5

Цілі інвестиційної стратегії

Зазначимо, що поділ портфеля фінансових активів, а звідси й інвесторів, на консервативний та агресивний типи дуже загальний. У світовій практиці диференціація інвесторів детальніша: консервативні, помірковано-агресивні, агресивні, досвідчені, грав­ці (вишукані).

Згідно з розробленою стратегією інвестор прагне оптимізувати свій портфель так, щоб забезпечити досягнення всіх стратегічних цілей пошуком найприйнятніших сполучень усіх чинників.

Найважче оптимізувати такі цілі, як дохідність і ризик, адже найбільш дохідне інвестування водночас є найризикованішим.

Найприбутковішими вважаються прості акції молодих компаній, які здійснюють ризиковані проекти, проте за успішного збігу обставин гарантують високий прибуток.

Отже, вибір цінних паперів або інших активів залежить від мети інвестора. Але головна ціль будь-якого інвестора — оптимальний варіант формування портфеля різних активів.

На вибір стратегії дуже впливає тип управління — пасивний та активний.

Пасивне управління характерне для консервативних та помірковано-агресивних інвесторів. Воно передбачає створення добре диверсифікованих портфелів цінних паперів, для яких можна з високою точністю розрахувати дохідність, ризик і ліквідність. Головними цілями за пасивного управління є захист вкладень від інфляції та отримання гарантованого доходу за мінімального рівня ризику й низьких витрат на саме управління.

За пасивного управління під час інвестування в акції найбільш розповсюджена стратегія «купив—і тримай». Її особливість полягає в тому, що ефективність стратегії дуже залежить від рівня оцінки акцій та обраного періоду часу.

За купівлі цього цінного папера потрібний надзвичайно ретель­ний вибір часу здійснення угоди (рис. 11.2).

Рис. 11.2. Динаміка курсу акцій

Ціна акції, як правило, з роками здійснює циклічний рух за тенденції зростання. Якщо акція купується в момент А і продається в D, то виграш буде незначним, тому що точки А і D знаходяться на одній лінії (у даному випадку лінії зростання). Отже, це є максимальні значення двох коливань. Крім того, необхідно чекати більше трьох років, перш ніж вдасться повернути вкладений капітал. Якщо купити в момент А, а продати в В і С, то інвестор втратить частину свого капіталу. Краще всього придбати в момент С, а продати в D. Для цього потрібно три роки не купувати акцію, потім придбати її та через півроку продати. Тож можна зробити висновок, що вміння чекати й розраховувати свої дії є основною запорукою успіху.

За пасивного управління розповсюдженою є також стратегія індексного фонду. Вона базується на тому, що структура портфеля має відбивати рух обраного фондового індексу, який відображає стан усього фондового ринку або окремих його сегментів. Види цінних паперів та їхня частка визначаються так, як і за розрахунку індексу. Головне завдання інвестора — відтворити у своєму портфелі структуру ринку з періодичним його коригуванням через півроку або рік. Управління здійснюється за відхиленнями структури портфеля від структури індексу.

Активне управління передбачає ретельний моніторинг ринку, оперативне придбання фінансових інструментів, які відповідають цілям інвестування, а також швидку зміну структури портфеля. Інвестор використовує цю стратегію тоді, коли намагається отри­мати дохідність вищу за середньоринкову. Активне управління потребує значних витрат, тому що воно пов’язане з інформаційно-аналітичною підготовкою рішень, придбанням і розробленням власного програмно-технічного й методичного забезпе­чення. Саме тому цю стратегію обирають тільки ті інвестори, які мають достатній капітал і високопрофесійний персонал.

Практика країн з ринковою економікою доводить, що саме система стратегічного управління є дієвим інструментом для розвитку інвестування.