Сторінка
9

Валютні ризики

позабіржових опціонів, наведена в табл., дає змогу наочно побачити їхні спільні риси та від­мінності.

Зважаючи на переваги валютних опціонів перед іншими видами валютних деривативів, необхідно зазначити, що їх використання вигід­не (доцільне) в таких випадках:

— коли час і сума валютних надходжень чітко не визначені;

— з метою захисту експортних та імпорт­них потоків товарів, чутливих до зміни цін;

— у разі публікації прейскурантів на свої товари в іноземній валюті;

— з метою підтримки комерційної пропо­зиції на укладення контракту, оціненого в іно­земній валюті;

— у разі необхідності забезпечення одночас­ного страхування від комерційних і валютних ризиків.

У світовій практиці залежно від характеру валютообмінної операції розрізняють опціон «кол» (call) і опціон «пут» (put). Опціон «кол» дає право його власникові купити певну суму однієї валюти в обмін на іншу. Опціон «пут» дає власникові право продати певну суму однієї валюти в обмін на іншу. Наприклад, якщо підприємство, купивши «пут» за гривні, одер­жує право продати відповідну суму в амери­канських доларах в обмін на гривню, то це буде доларовий «пут».

Опціони «кол» використовують переважно:

— з метою хеджування короткої валютної позиції;

— в разі, коли валютний курс має стійку тен­денцію до підвищення;

— для перепродажу з метою одержання прибутку.

До використання опціонів «пут» переваж­но вдаються:

— з метою хеджування довгої валютної по­зиції;

— тоді, коли валютний курс має стійку тен­денцію до зниження;

— з метою хеджування очікуваних надход­жень і продажу валюти.

Якщо опціон виконано, то продавець опціону «кол» повинен продати валюту власникові опціону, а продавець опціону «пут» мусить ку­пити валюту у власника опціону. Це є обов'яз­ковою умовою виконання опціону (здійснення опціонної угоди).

Під юридичним кутом зору учасники опціон­ної угоди завжди рівноправні, але під еконо­мічним у вигіднішому становищі знаходиться покупець опціону, оскільки остаточне рішення про купівлю чи продаж валюти з настанням терміну (дати) здійснення опціону виносить саме він, сплачуючи за це опціонну премію. Продавець опціону має право лише погодитися з рішенням покупця і виконати свої зобов'я­зання в одній із наведених нижче форм:

1) у разі продажу опціону «кол» продавець опціону повинен продати покупцеві (власни­кові) опціону обумовлену суму валюти;

2) у разі продажу опціону «пут» продавець опціону зобов'язаний купити в покупця (влас­ника опціону) обумовлену суму валюти;

3) прийняти пропозицію власника опціону про відмову від його здійснення.

2.4 Страхування ризику за допомогою угод "своп".

"Своп" - операція, яка сполучає наявну купівлю-продаж з одночасним укладанням контругоди на певний строк. Існує декілька типів операцій "своп": валютні, процентні, боргові, з золотом і їхні різноманітні сполучення.

Валютна операція "своп" являє собою покупку іноземної валюти на умовах "спот" в обмін на вітчизняну валюту з наступним викупом. Наприклад, німецький банк, маючи тимчасово зайві долари США, продає їх на марки американському банку й одночасно купує долари на термін із постачанням через 1 місяць.

Операція "своп" може бути використана для хеджування. У цьому прикладі з експортером із Німеччини банк експортера потерпів збитки від форвадної покупки валюти у свого клієнта, тому що премія, сплачена продавцем валюти виявилася менше збитків від підвищення курсу марки. Щоб застрахувати цю операцію, банк міг вдатися до угоди "своп": очікуючи підвищення курсу марки, продати долари другому банку за марки, і одночасно купити долари з поставкою через місяць. У результаті цієї операції через падіння курсу долара стосовно марки, банк експортера одержав би прибуток, який покрив би його збитки від форвардної угоди зі своїм клієнтом. Освоївши грамотне проведення подібних операцій, банк експортера міг би надавати своєму клієнту послуги по форвардній покупці його валюти за вигідним для клієнта курсу і надалі ( у тому випадку, якщо це важливий для банку клієнт). [6]

Угоди "своп" зручні для банків, тому що не створюють непокритої валютної позиції - обсяги вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті збігаються. Цілями "своп" бувають:

- придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків

- здійснення політики диверсифікації валютних резервів

- підтримка визначених залишків на поточних рахунках

- задоволення потреб клієнта в іноземній валюті й ін.

До угод "своп" особливо активно прибігають центральні банки. Вони використовують їх для тимчасового підкріплення своїх валютних резервів у періоди валютних криз і для проведення валютних інтервенцій.

До операцій "своп"на фінансових ринках близькі за змістом так звані операції "репо". Операції "репо" засновані на згоді учасників угоди про зворотній викуп цінних паперів. Угода передбачає, що одна сторона продає іншій пакет цінних паперів певного розміру з зобов'язанням викупити його по заздалегідь обговореній ціні. Іншими словами одна сторона кредитує іншу під заставу цінних паперів. Операції "репо" бувають декількох видів. "Репо з фіксованою датою" передбачає, що позичальник зобов'язується викупити цінні папери до заздалегідь обговореної дати. Операції "відкриті репо" припускають, що викуп цінних паперів може бути здійснений у будь-який час або в будь-який час після визначеної дати. За допомогою операцій "репо" власники крупних пакетів цінних паперів одержують можливість більш ефективно розпоряджатися своїми активами, а банки й інші фінансові інститути одержують ще один інструмент управління ліквідністю.

2.5 Інші види захисту від валютного ризику