Сторінка
6
В умовах інвестиційної кризи, що в Україні прийняла майже чи не найбільш гострі форми серед країн СНД, цілком закономірний той всебічний інтерес, що виявляється до специфічної форми економіко-правових відносин, що отримала збірне найменування "лізингу".
Являючись продуктом розвитку в умовах постіндустріального суспільства, з характерними для нього високорозвиненими відносинами ринкової економіки ("розширеної форми людського співробітництва", користуючись термінологією Фридриха Хайека), традиційних форм позики і оренди, фінансовий лізинг став однією з найбільш перспективних форм діалектичого вирішення протиріч відношення власності і інвестиційного нагромадження.
Переваги лізингу в цьому плані пов'язані з можливістю зниження інвестиційного ризику на основі відділення відносин власності і користування.
Велику перспективу для розгортання інвестиційної діяльності в Україні має стимулювання лізингових операцій як гарантованого виду товарного інвестування. В цьому контексті опрацьовуються питання створення мережі лізингових компаній та спеціалізованих лізингових фондів виробничих потужностей. Свою діяльність ці структури здійснюватимуть у взаємодії з центральними та місцевими органами виконавчої влади, галузевими міністерствами та безпосередньо з підприємствами. Функціональне навантаження лізингових компаній та фондів очікується достатнім: виявлення лізингових потужностей та ведення їх реєстру; відбір заявок потенційних лізингоотримувачів; передача останнім об'єкту лізингу і, звичайно, контроль, координація ситуації на всіх етапах реалізації лізингових угод. В умовах великої капіталоємності українських підприємств лізинг може слугувати в якості інвестиційного "трампліну" залучення в господарський обіг значних капітальних ресурсів.[19]
Економіка України зазнає гострого дефіциту коштів, в першу чергу - інвестиційних. Успішне проведення реформ і подолання соціально-економічної кризи вимагає значних фінансових і матеріальних ресурсів. Існують різноманітні варіанти залучення коштів в національну економіку.
На даний момент в Україні розглядається проблема розвитку лізингу, тому що це давно розповсюджений на Заході фінансовий інструмент, сприятливий мобілізації коштів для інвестицій, а також він забезпечує гарантоване використання інвестиційних ресурсів з метою реконструкції і розвитку виробництва.
Однією з основних форм подолання проблем відсутності інвестиційних коштів є лізинг, в т. ч. і міжнародний. А в відповідності з правилами МВФ, зобов'язання продавця, що випливають з лізингової угоди, не включаються в обсяг зовнішньої заборгованості держави.
До пріоритетних напрямків використання лізингу в Україні можна віднести:
1. Високотехнологічні наукоємні галузі: літако - і машинобудування, порошкова металургія, керамика, электрозварювальне виробництво; енергозберігаючі технології, нафтогазовий комплекс, агропромисловий комплекс.
2. Видобувні і металургійні галузі, кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат.
3. Виробництво товару народного споживання.
4. Незавершене виробництво.
5. Дрібний бізнес та ін.[19]
Лізинг можна розглядати як форму довгострокового кредитування покупки, що являє собою довгострокову оренду. Оскільки лізингова служба повністю оплачує основні засоби за дорученням підприємства-лізингоотримувача за рахунок власних коштів, то до неї переходить право власності на об'єкти лізингу.
В останні роки став розповсюджуватися міжнародний лізинг. Міжнародний лізинг - договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які знаходяться під юрисдикцією різних держав. Міжнародною лізингова операція вважається також в тому випадку, якщо майно або платежі перетинають державні кордони, угода, по якій лізингодавець купує обладнання у національного підприємства, а після цього передає його іноземному підприємцю за кордон, називається експортним лізингом. Якщо обладнання купується у іноземної фірми і передається для використання вітчизняному підприємцю, угода називається імпортним лізингом.[11]
Міжнародний лізинг може застосовуватися і тими підприємствами, що не одержують доходів в СКВ. В таких випадках укладається угода, що передбачає оплату зобов'язань продавця постачанням продукції, виробленої на обладнанні, що орендувалося. Це свого виду "бартер", що заохочується діючими в багатьох країнах нормами фінансового права, тому що сприяє просуванню обладнання, транспортних засобів і т. ін. на зовнішній ринок.[19]
Можна констатувати, що в нинішній час Україна є сировинним придатком розвинутих країн світу (нацією забезпечення) і тому однією з першочергових задач економічної політики повинна бути задача виходу України на рівень технологічної нації. Для цього необхідні технологічні інвестиції, що можуть бути отримані з допомогою міжнародного лізингу.
Україна повинна скористуватися лізингом для вирішення своїх інвестиційних проблем. Інвестиційному ринку України характерно зменшення капіталовкладеннь, що відбувається швидше, ніж спад виробництва. В умовах дефіциту бюджету державні кошти обмежені. На 1996 рік дефіцит державного бюджету склав 4.5% ВВП, це свідчить про те, що частина централізованих вкладень буде зменшуватися.[50]
Інвестиційні можливості більшості суб'єктів господарювання обмежені і до того ж зменшуються. Останній етап сучасного відновлення українських підприємств завершився 10 років назад. В нинішній час їхній знос досяг катастрофічної відмітки. В середньому за 1991 - 1995 роки знос ОВФ значно посилився і знаходиться в розмірах 35 - 50%, при тому, що основні фонди не збільшуються, а скорочуються. Відсутність оборотних коштів і дуже малі розміри прибутку обмежують можливості відновлення процесу відтворення.[50]