Сторінка
13
Нагальними завданнями подальшого вдосконалення правового регулювання лізингу є такі:
· прийняття змін і доповнень до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість» з метою приведення їх положень у відповідність із прийнятим Законом України «Про лізинг» і забезпечення економічного стимулювання розвитку лізингу;
· розроблення передбачених Законом України «Про лізинг» підзаконних актів та інших нормативно- методичних документів.
VІ. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ лізингових ПОСЛУГ на Україні
Стан та перспективи розвитку лізинга в Україні
5 жовтня 1997 року на XХV щорічних зборах членів Європейської федерації національних лізингових асоціацій (LEASEUROPE) Україну прийняли до членів цієї європейської економічної структури .
На думку західних дослідників ринок лізингових послуг на Україні перебуває на ранній стадії розвитку, а «чистого» лізингу в Україні практично немає, є схожі за формою операції.
Більшість лізингових компаній виконують швидше ролі агентів або посередників між виробниками та споживачами обладнання, ніж повноцінних лізингодавців. Лізингові операції в основному фінансуються міжнародними постачальниками техніки, асигнування за рахунок внутрішніх джерел оцінюються лише на рівні $10 млн.
Експерти зазначають, що, попри наявність законодавчої бази, існуючі юридична, регулююча та податкова системи не сприяють розвиткові лізингу в Україні, де сфера фінансових послуг помітно відстає від потреб, які нині значно зросли, промисловості й торгівлі. Загальна сума банківських кредитів стосовно ВВП замала: в Україні 1996 р. вона становила 5%, тоді як в розвинених країнах Європи -- понад 80% від ВВП.
Щоби придбати техніку для сільського господарства, промисловості, сфери послуг і будівництва, потрібні позики на термін від 3-х до 7 -- 10 років, що в Україні практично неможливо. Лише 12% кредитів, котрі надаються, можна, за українськими мірками, вважати довготерміновими (понад два роки). У країні відсутні альтернативні банківським кредитам джерела довготермінового фінансування, у зв'язку з чим у лізингових компаній виникають істотні труднощі.
Тим часом в умовах України лізинг є майже ідеальним механізмом для залучення техніки: порівняно з іншими формами інвестування він має безперечні переваги. Експерти підрахували, що обсяг ринку лізингу в Україні може становити 1630 млн. грн.
Для досягнення цього показника (за середнього рівня зростання 20% на рік) може знадобитися п'ять років. Природно, це станеться лише за умови створення найсприятливішого середовища.
Незважаючи на наявність законодавчого поля, фінансовий лізинг в Україні пребуває в комі.
Першою перепоною для розвитку лізингу в Україні на думку фахівців є . той самий Закон «Про лізинг». Експерти пригадують, як важко було працювати у період до його прийняття. Але після, стало ще гірше: законодавство написане неохайно і містить помилки, насамперед методологічні.
Багато експертів зауважують некоректність визначень фінансового та операційного лізингу, казуси з термінологією, невідповідність нормативам з амортизації, суперечності з постановами Кабінету Міністрів.
Але головне, що заважає, -- це орієнтація документа на стару систему бухобліку з її основоположним принципом амортизації. Сьогодні амортизаційна політика уряду в сфері лізингу просто заперечує міжнародні стандарти бухобліку, що грунтуються на перекладенні всіх ризиків і винагород щодо права власності на лізингоодержувача. Світова практика лізингу взагалі не використовує такого терміну як амортизація.
На додаток до цього закладена в Законі «Про лізинг» амортизаційна планка в 60% вартості майна в лізингу призводить до того, що його амортизаційний термін значно перевищує п'ять років.
Це створює суперечності між відповідними постановами Кабінету Міністрів, які ввели цю вимогу, і Законом «Про лізинг». Постанова Кабінету Міністрів про збільшення терміну лізингу до семи років -- взагалі зі сфери абсурду: сьогодні і дворічні лізингові контракти -- велика рідкість.
Заважає і невпорядкованість процедури укладання лізингової угоди. Міністерство юстиції її не регламентувало, а в Законі «Про лізинг» реєстрація лізингових договорів розглядається не як обов'язкова, а як можлива. Тим часом більшість експертів сходяться на думці, що правова некоректність Закону «Про лізинг» тягне за собою безліч ускладнень. По-перше, це отримання кількох кредитів під одну заставу, тривалі судові процеси тощо.
Проблема нотаріальної реєстрації договорів має й фінансовий підтекст. Вартість цієї нотаріальної послуги (державне мито) сьогодні дорівнює 5% від вартості договору, що б'є і по лізингоодержувачу, і по лізингодавцю. Натомість рекомендацій ввести пільгову ставку державного мита при реєстрації договорів лізингу уряд так і не підтримав.
Важко сказати, чи на благо й постанова Кабінету Міністрів про обмеження критичного імпорту, що є перепоною ввезенню за лізингом техніки з-за кордону через високе мито. Поки що результат один: споживач скутий у виборі нової техніки, попит на неї не задоволений, міжнародні кредитні лінії, які могли б супроводжувати лізингові операції (а це не просто гроші, це -- дешеві гроші), в Україну так і не йдуть.
Другою перешкодою на шляху впровадження лізингових схем в економіку України є високі ставки за кредитними ресурсами комерційних банків. Щоб лізингова операція була ефективною і приносила хоч би мінімальний прибуток, кредитна ставка, за розрахунками фахівців, не повинна перевищувати 22%. А в нас тільки одна облікова ставка Національного банку України вдвічі вища за цю цифру. Як наслідок, за офіційною статистикою, майже 90% усіх кредитів, що їх надають вітчизняні комерційні банки, є короткостроковими, тобто наданими на термін до 12 місяців. Кредити, що були надані на термін понад 2 роки, можна перерахувати на пальцях, тоді як у світовій практиці мінімальний період дії лізингового проекту -- 4-5 років.
Завантажити реферат