Сторінка
11
- відряджувальні видатки робітників лізингодавця -- 0.16тис.гривень.;
- видатки на надання юридичних консультацій з питань укладення лізингової угоди -- 0.15 тис. гривень.;
- видатки лізингодавця на консультації по експлуатації обладнання, включаючи організацію спробних іспитів -- 0.35тис.гривень.
Таблиця 7
Розрахунок средньорічної вартості обладнання (в тис.грив.)
Рік | Вартість обладнання | Амортизаційні відрахування | Вартість обладнання на кінець року | Середньорічна вартість обладнання |
1-й | 550 | 55 | 495 | 552, |
2-й | 495 | 55 | 440 | 467,5 |
3-й | 440 | 55 | 385 | 412,5 |
Всього | 1760 |
Таблиця 8
Розрахунок загального розміру лізингового платіжа (тис.грив.)
Рік |
| Плата за користування кредитними ресурсами | Плата по комісії | Плата за послуги лізенгодавця | Загальна сума лізингових платежів |
1-й | 55 | 52,25 | 20,9 | 0,14 | 128,29 |
2-й | 55 | 47,65 | 18,7 | 0.14 | 120,59 |
3-й | 55 | 41,25 | 16,5 | 0,14 | 112,89 |
4-й | 55 | 35,75 | 14,3 | 0,14 | 105,19 |
Всього | 466,96 |
V. Закон України «Про лізинг» та розвиток лізингу на Україні
10 січня 1998 р. набрав чинності прийнятий 16 грудня 1997р. Верховною Радою України Закон України «Про лізинг». Цим, нарешті, здійснено прорив у правовому регулюванні лізингу в нашій країні, створено правові (але не економічні) умови його розвитку.
До прийняття закону правові основи лізингу в Україні були практично відсутні. У законодавстві з 1995 р існувало лише декілька спеціальних норм, що стосувалися лізингу.
Вперше лізинг згадано в п. 9 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність», де банкам дозволяється здійснювати «придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в аренду (лізинг)».
Оскільки головним завланням банку як лізингодавця є фінансування угоди, то в положенні Національного банку України «Про кредитування»[2], лізінг розглядається як форма майнового кредиту.
У Кодексі торговельного мореплавства України є глава 2 «Договіроренди судна». Проте окремі її положення не відповідають правовим відносинам лізингу в їх традиційному розумінні.
У першій редакції Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та в Правилах застосування Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»[3], лізинг неправомірно розглядався як тотожна оренді, але менш важлива порівняно з нею господарська операція. Визначення оренди (лізингу) було недосконалим, і ці недоліки перейшли й до наступної (нині чинної) редакції закону.
Лізинг у своїй класичній формі полягає в придбанні лізингодавцем за прямою вказівкою і вибором лізингоодержувача майна у продавця і передачі цього майна лізингоодержувачу в користування на певний строк за умови сплати лізингових платежів. У випадку фінансового лізингу лізингоодержувач має право на викуп об’єкта лізингу за залишковою вартістю після закінчення строку лізингу.
Лізинг майна регулюється системою договорів, серед яких є договір купівлі-продажу лізінгового майна між продавцем і лізингодавцем та договір власне лізінгу між лізингодавцем і лізингоодержувачкм. Разом з тим застосовуються й тристоронні лізингові угоди.