Сторінка
2

Основні номінали грошового обігу України Х-ХХ століть

Увагу привертають і умовні назви давньоруських монет - ‘’срібляників’’ і ’’ златників’’, які почали використовуватися нумізматами ХІХ століття. Напевно, саме з назвою монетарного металу пов’язувалися ці монети в очах сучасників, про що свідчать легенди на монетах: “ . а се його сребро “, “ . а се його злато “. Але в умовах карбування кредитних монет з недорогоцінних металів ці назви лунали б некоректно.

ОСНОВНІ РОЗМІННІ НОМІНАЛИ XІV- XV CТОЛІТЬ

Татаро-монгольська навала XІІІ століття значною мірою зруйнувала політичний та економічний потенціал князівств Східної ªвропи. Гостра нестача розмірнної монети, яка почала відчуватися ще з XІІ століття, значно посилилася в XІІІ- XІV століттях. У “ безмонетний період” XІІ- XІV століть засобами розмірнного платежу та обміну часто є різноманітні товаро-гроші. Гривні - зливки срібла - обслуговують найбільщі сфери грошових операцій, стають основним засобом виплати данини - ”татарського виходу”. Не випадково вже в другій половині XІІІ століття ще кочова монголо-татарська держава стала спроможною карбувати власні монети-срібні дирхеми. Це, на думку дослідників, стало можливим завдяки величезній кількості срібла-данини, яке потрапляло з різних регіонів Східної ªвропи у зливках.

В “безмонетний період” відбуваються зміни гривень-зликів: вони зменшуються у вазі, приймають дещо інші форми.

На межі ХІІІ-ХІV століть у Східній ªвропі для зликів срібла починає застосовуватися термін “рубль”. Існує кілька версій про походження цього терміну. Але абсолютна більшість дослІдників пов’язує його з дієсловом “рубить”, зі зменшенням, поділом гривні-зливка. Тривалий час існувало паралельне вживання обох термінів.

Протягом ХІV-ХV століть українські землі входили до кількох державних утворень зі своїми сформованими і такими, що формуються, монетно-грошовими системами.

В результаті походу короля Казиміра ІІІ у 1349 році Галицька Русь увійшла до складу Польщі, але як окреме автономне утворення з правом карбування власної монети. Галицькі срібні монети, карбовані з початку 50-х років XІV століття і до 1414-1415 років, дослідники пов’язують зі згадуваними в тогочасних писемних джерелах “загальновживаними грошами”(“grossі usualі”), “грошами руської лічби(“grossі numerі Ruthelіalіs”), “монетами, що курсують у Руській землі“ (“moneta іn terra Russіe”).

Оскільки за метрологічними показниками галицькі срібні монети відповідають напівгрошеві, а не грошеві, в історіографії вони називаються квартниками, або напівгрошами. Остаточно не з’ясовано, від якої метричної одиниці карбувалися галицькі напівгроші, але більшість дослідників пов’язує їх карбування з краківською гривньою (лат. маркою). Нe виключено також, що галицькі монети карбувалися згідно зі своєю лічильною галицько-руською гривнею, яка через економічні та політичні фактори не знайшла свого продовження в наступних грошово-монетних системах. Галицькі документи другої половини XІV століття називають “гривні руської лічби” (“marca Ruthenіalіs pagament”), ”гривні львівської лічби” ( ”marca lemburgensіs pagament”), “польські гривні” (marca polonіcalіs”).

Краківська гривня ділилася на 4 лічильні вярдунка(1 вярдунок дорівнював 12грошам) і 24 лічильних шкойца (шкойц дорівнював 2 грошам). Але протягом значного часу Польща карбувала лише 2 основні номінали - квартники-напівгроші (”quarteness” дорівнював 1/4 шкойця, дорівнював 1/2 гроша) та денарії (1/8 гроша). З денарієвим номіналом пов'язуються і мідні, кредитні галицькі монети XІV століття, хоча їх назва не зафіксована у джерелах (або не виділена).

За винятком дуже обмеженної емісії за Казиміра ІІІ (1333-1370 роки), до 1526 року у Польщі не карбувалися монети номіналом у гріш - основної монетно-грошової одиниці єввропейских країн XІІІ - XV століть. Натомість у Польщі, як і на інших землях Центральної та Східної Європи широкого расповсюждення набув чесько-празький гріш, карбований згідно з празькою гривнею. У Польщі на лічильну гривню йшло 48 грошів, у Чехії - 60.

Високоякісні празькі гроші користувалися значним попитом і в Україні. Вже в першій половині XІV століття вони расповсюджуются у Західній Україні, а з кінця XІV - початку XV століття празькі гроші - найбільш вживані монети на абсолютній більшості українських земель. У писемних джерелах празькі гроші відомі як широкі гроші (”gross latі”).

Утвердження терміну ”гріш” на українських землях часто пов'язуєтся з Польщею та її засобами. Але сама назва ”гріш” мала загальноєвропейске походження, а в Україні первинно пов'язувалася, напевно, з празькими (чеськими), а не польськими грошами. Назва ‘’гріш’’(латинське ‘’grossus’’-великий)використувалася в загальноєвропейському масштабі, дала назву цілому періоду -’’періоду гроша’’ в європейському монетному карбуванні. Нові, більші срібні монети-гроші прийшли на зміну знеціненим дрібним денаріям XІ-XІІІ століть, поступово перейняли на себе основне навантаження, як лічильні одиниці. З появою талярів на початку XVІ століття гріш та його фракції перетворилися на розмінні монети, стали синонімами дрібних номіналів з появою грошів.

Але на початку свого існування, в XІV-XV століттях усі‘’нові-великі‘’ монети пов’язувалися з грошами. Щоб розрізняти різні позначення до основного номіналу: ‘’широкі гроші‘’ (празькі-реальні гроші), ‘’загальновживані гроші‘’, ‘’гроші руської лічби’’ (галицькі, руські напівгроші), ‘’малі гроші‘’ (‘’grossі panvі’’) польські напівгроші (?).

Першими реальними ’’грошовими монетами’’, з якими познайомилося населення західноукраїнських земель у першій половині XІV століття, були празькі гроші Вацлава ІІ (1300-1305роки) та Яна Люксембурзького (1310-1346роки). Карбовані згідно з празькою гривнею ці повноцінні монети швидко пристосовувалися і до місцевої лічби. Ще задовго до реального находження польських монет чи карбування галицьких, у 1320 році володимирський князь Андрій знижує норму сплати для краківських купців з 3 до 1 гроша. Напевно, вже в цей час на Правобережній Україні гріш починає використовуватися як лічильна одиниця та реальна монета-празький грош.