Сторінка
3
Юридичний аспект проблеми зв'язаний із правомірністю (чи допустимістю) ризику. Чи повинен банківський службовець, що прийняв кінцеве рішення про укладання угоди, згодом не виконаної клієнтом і тому приніс значні збитки банку і його акціонерам (засновникам), нести відповідальність за прийняте їм рішення? Очевидно, повинен, якщо його рішення лежало в області неправомірного ризику, граничило з авантюризмом і недбалістю.
Економічний ризик для підприємницької фірми полягає в тому, що вартість її активів і пасивів може мінятися у більшу чи меншу сторону (у національній валюті) через майбутні зміни валютного курсу. Це також відноситься до інвесторів, закордонні інвестиції яких — акції чи боргові зобов'язання — приносять доход в іноземній валюті.
Застосування апарата статистичних рішень у банківській справі стає можливим завдяки тому, що вводиться кількісна міра надійності банківських угод. У якості такої пропонується використовувати імовірності виконання різних умов угоди. Методи математичної статистики дозволяють визначити чисельні значення зазначених імовірностей, вони передбачають класифікацію угод і клієнтів банку і реєстрацію результатів угод у спеціальній базі даних банківських угод.
Ці методи припускають як використання експертного опитування, так і статистичну обробку результатів угод, що відбулися. Причому в банківській справі можливо оптимальне спільне використання інформації з цих двох основних її джерел, що виражається в перевазі експертних оцінок при визначенні рівня надійності великих, досить рідких по своїх характеристиках банківських операцій, і, навпаки, у превалюванні статистичних оцінок зазначених імовірностей при аналізі часто здійснюваних, типових по своїх характеристиках банківських операцій.
Деякі вчені розробили моделі (засновані на аналізі коефіцієнтів), що дозволяють визначити, чи знаходиться компанія в “ризикованому” положенні (тобто чи існує небезпека розорення чи поглинання її іншою компанією і чи є нагальна потреба перебудови чи поліпшення її роботи). Деякі дослідники розробляли моделі прогнозування банкрутства на основі мінімальної кількості коефіцієнтів, об'єднаних у визначену систему (Z-модель).
Ця концепція розроблена американським професором Едвардом Альтманом і (незалежно) професором Ричардом Таффлером, дослідником з Великобританії. Z-моделі розроблені на основі статистичного аналізу великої кількості фінансових коефіцієнтів як “благополучних”, так і збанкрутілих компаній. Статистичний аналіз використовувався для:
- визначення мінімального числа коефіцієнтів, за допомогою яких можна відрізнити стабільну компанію від потенційного банкрута;
- розрахунку ступеня впливу кожного коефіцієнта на побудову моделі і прогнозування банкрутства.
Z-модель виглядає в такий спосіб:
Z=C1R1+C2R2+C3R3+ .+CnRn
R1,R2,R3, .,Rn - відібрані ключові коефіцієнти, число яких досягає n;
C1,C2,C3, .,Cn - показники, що характеризують значимість R1,R2, .,Rn.
Високе значення Z говорить про стабільний стан, низьке - про потенційне банкрутство.
У 1968р. професор Альтман проаналізував 22 бухгалтерські і не бухгалтерські “перемінні” і вибрав п'ять ключових коефіцієнтів для визначення стабільного чи критичного стану фірм. Ці п'ять показників були потім використані для визначення значення Z. Компанії, у яких величина Z перевищувала визначений рівень, могли бути віднесені до категорії фінансово благополучних, а компанії, у яких значення Z не досягало цього рівня, могли бути визначені як потенційні банкрути. Альтман виділив також “сіру зону” між “процвітанням” і “банкрутством”. Для компаній, що знаходяться в цій зоні, не можна впевнено прогнозувати той чи інший розвиток подій.
Z-модель Альтмана виглядає в такий спосіб:
Z=0.012X1+0.014X2+0.033X3+0.006X4+0.0099X5
X1=оборотні активи/загальна сума активів;
X2=нерозподілений прибуток/загальна сума активів;
X3=прибуток до процентних податків і виплат/загальна сума активів;
X4=ринкова вартість власного капіталу/балансова вартість позикових засобів;
X5=обсяг реалізації/загальна сума активів.
У цій моделі рівень Z, що перевищує 2.99, указує на стабільність, а величина нижче 1.81 - на потенційне банкрутство. Вибірка Альтмана розрахована на американські фірми. В інших країнах можуть бути використані моделі прогнозування, засновані на тих же принципах, але з іншими фінансовими коефіцієнтами і значеннями C1,C2, ., Cn.
На сьогодні ефективність Z-моделі для прогнозу ймовірного банкрутства компанії (чи неприйнятного кредитного ризику) усе ще має потребу в підтвердженні. Проблеми Z-моделі випливають з того, що її коефіцієнти розраховуються за даними офіційної звітності компанії. Однак компанії, що попадають у скрутне положення, можуть “поліпшувати” свої звіти про прибутки і збитки. У такому випадку адекватна оцінка фінансових труднощів компанії представляється неможливої. З цієї причини Джон Аргенті розробив альтернативний підхід до прогнозування банкрутства, заснований на обліку суб'єктивних суджень (А-модель).
Аргенті вважає, що причиною банкротства компанії є погане керівництво, неефективна система обліку і нездатність компанії пристосовуватися до нових умов ринку. Унаслідок слабкого керівництва буде допущена одна з наступних помилок:
- овертрейдинг;
- прийняття великого проекту, що виявиться помилковим;
- ріст гіринга до небезпечного рівня.
У результаті з'являться визначені симптоми спаду:
- погіршення фінансових коефіцієнтів;
- використання “творчого підходу” для поліпшення діяльності компанії;
- стан остаточного спаду.
Компанія оцінюється нарахуванням балів до максимально припустимого значення по кожнім ключовому недоліку, і є А-системою. Якщо сума перевищує визначений рівень (25 балів), це говорить про високий рівень імовірності банкрутства.
56. Методика аналізу кредитного ризику.
Кредитний ризик - це можливість виникнення збитків унаслідок несплати чи простроченої оплати клієнтом своїх фінансових зобов'язань. Кредитному ризику піддається як кредитор (банк), так і позичальник (підприємство).
Під кредитним ризиком розуміють можливість того, що компанія не зуміє погасити свої борги вчасно і цілком. Відзначимо три основних джерела погашення боргів:
- кошти, отримані в результаті діяльності компанії;
- кошти, отримані компанією в результаті продажу фіксованих активів, чи запасів цінних паперів;
- додаткові нові кошти, наприклад, отримана компанією нова позичка чи випуск власних акцій.
Кредитний ризик виміряється за допомогою коефіцієнта залежності. Гіринг - це коефіцієнт, суть якого складається у визначенні співвідношення розміру позикового капіталу, по якому нараховуються відсотки, і акціонерного капіталу. Для визначення гіринга потрібно визначити акціонерний і позиковий капітали.