Сторінка
9
Даний висновок може служити точкою відліку формування інвестиційного клімату в СЕЗ, якщо останній буде орієнтований на заохочення засобів великих та гігантських фірм світу, а також в силу об’єктивних історичних умов, коли іноземні дочірні підприємства транснаціональних корпорацій американського та європейського походження були розміщенні і практично діяли в цих державах до створення СЕЗ, вони виявилися недостатньо (чи неадекватно) присутніми в багатонаціональних підприємствах СЕЗ. Більше того, згідно оцінок спеціалістів МОП і Центру ООН, спеціальні економічні зони традиційно залучають не гігантські ТНК світу, а багатонаціональні фірми меншого рівня (малого та середнього бізнесу).
Розглядаючи питання місця і ролі спеціальних економічних зон в економіці регіонів і країн, слід апріорно виходити з того, що економіка спеціальних економічних зон і економіка відповідної території великою мірою взаємозалежна. Практика свідчить, що більшою ефективністю відзначаються зони, наприклад, в країнах, які характеризуються динамічним розвитком. Це країни Південно-Східної Азії, Південної Америки. Але і в цих країнах зони одного й того ж класу, але різні за розмірами і обсягами виробництва, мають неоднакові показники. Більшою ефективністю відзначаються зони невеликого розміру. Це пов’язано з мобільністю виробництва таких зон, здатністю більш швидко пристосовуватися до умов, які доволі часто змінюються еластичністю управління. Тобто, ефективність діяльності зон залежить перш за все від тих же факторів, що і виробнича діяльність, розміщена безпосередньо в зонах.
Цілком очевидно, що країна-резидент, на території якої створюється або діє спеціальна економічна зона, розраховує на певні позитивні наслідки. Вони можуть бути прямими, тобто у вигляді прибутків або опосередкованими, тобто проявлятися у придбанні нових технологій, навчанні робітників новим професіям, створенні виробничої і соціальної інфраструктури, зменшенні безробіття, збільшенні експорту, заміщенні імпорту тощо. Звичайно, кожна з країн-резидентів при створенні на своїй території спеціальної економічної зони перш за все орієнтується на залучення іноземних інвестицій, що дозволяє поряд з капіталом отримати передову техніку, новітню технологію, інтелектуальний потенціал, досвід управління. Саме це також дозволяє державі планувати у перспективі структурну перебудову господарства, нарощувати обсяги виробництва продукції, у тому числі імпортозамінної.
Як свідчить досвід, іноземні інвестиції, як правило, надходять до тих країн, де стабільна політична ситуація, динамічна економіка, створюються належні умови для інвестування. Останнє означає, що країни-резиденти при розміщенні зон повинні нести відповідні витрати. Наприклад, Китай на початковій стадії розвитку зон (перша половина 80-х років) витрачав на залучення одного долара приблизно 7,5 юанів. Понесені витрати Китай перекриває швидким задіянням зони і її ефективним функціонуванням у наступному. Важливе значення має використання новітніх технологій, передових принципів маркетингу і менеджменту. Продукція новостворених підприємств має забезпечити насичення внутрішнього ринку і одночасно утвердитися на світовому ринку. При цьому, як показує практика, більш ефективним є створення у зонах невеликих за розмірами об’єктів, що пов’язане з їх більшою мобільністю, більш простим, але надійним апаратом управління. Це є однією з причин того, що об’єкти саме такого класу розміщуються в зонах і те, що їх представляють середні і невеликі за розмірами капіталу фірми.
Нерідко простежується і елемент національної ментальності. Закордонні інвестори і підприємці іноземного походження тяготіють до своєї історичної батьківщини. Найчастіше вони володіють середнім і невеликим капіталом, відзначаються національним патріотизмом, легкі на підйом. Саме цим можна пояснити той факт, що найбільшими інвесторами у спеціальні економічні зони КНР є “хуацяо”, тобто китайці, що мешкають поза межами Великого Китаю – у Гонконгу, на Тайвані, в інших державах.
Найбільшою мірою виробничі об’єкти, що створюються у спеціальних економічних зонах представляють такі галузі промисловості, як легка (текстильна індустрія, виробництво одягу), деревообробна (виробництво буддеталей, меблів), харчова (продукти харчування), електроніка, машинобудування. Це пояснюється тим, що вироби зазначених галузей можуть споживатися як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках. Транспортування продукції цих галузей, як і забезпечення виробництва комплектуючими й сировиною, не становить значної проблеми. Для цих виборів можуть використовуватися місцеві компоненти та комплектуючі. Як правило, готові вироби зазначених галузей є досить рентабельні.
Найчастіше при формуванні виробничого сектору зони підприємства первинних галузей стають базовими і на їх основі відбувається формування промислового ядра зони. Це підтверджується досвідом створення об’єктів електронної промисловості у Бразилії та Мексиці, текстилю та одягу на Філіппінах, у Малайзії та Єгипті.
Характерним є також те, що досить часто у спеціальних економічних зонах зберігається саме та виробнича спеціалізація, яка з’явилась там уперше. Поступово набуваючи досвіду, підприємці розширюють потужності підприємств своєї галузі, створюючи тим самим монокультурне виробництво. У ряді випадків це веде до небажаних наслідків, оскільки не дозволяє гнучко реагувати на структурні зміни у світовому виробництві та поділі праці.
Проте, можна також назвати і приклади зворотного характеру. Трапляється так, що несподівано для організаторів зони її спеціалізація формується інакшою. Зокрема, такий прецедент стався у експортно-виробничій зоні о. Маврикій, де спеціалізація планувалася наступною: електронна промисловість – 30%, а виробництво текстилю та одягу – 25%. Однак після п’яти років діяльності зони виробництво текстилю та одягу досягло 87% , меблевої промисловості – 2,5%, а частка виробів електронної промисловості склала лише 1%.
Завантажити реферат