Сторінка
1
Планування бюджетних видатків на економічну діяльність пов'язане насамперед з необхідністю забезпечення пропорційного розвитку економіки держави. Активне державне регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки необхідне державі з будь-якою системою господарювання. Тільки завдяки державному фінансуванню можна забезпечити структурну перебудову економіки, підвищення її ефективності.
В умовах монополізму державної власності держава була головним інвестором. У 80-х роках за рахунок бюджетних асигнувань фінансувалось близько 90 % реальних інвестицій. З розвитком ринкових відносин і стабілізації економіки функції прямого впливу держави на інвестиційний процес будуть звужуватись. Це — об'єктивний процес, оскільки на зміну адміністративним методам управління приходять економічні. Розвиток галузей економіки має забезпечуватись насамперед за рахунок коштів підприємницьких структур. Держава повинна більше зосередитись на методах прямого впливу на інвестиційний процес, які вона реалізує через макроекономічні регулятори: податкові, амортизаційні, кредитні, систему субсидій. Проте є галузі економіки і виробництва, продукція яких має загальнонаціональний характер. Передусім це паливно-енергетичний, металургійний, агропромисловий комплекси. Ще тривалий час держава залишиться замовником і споживачем продукції оборонного виробництва, окремих об'єктів загальнодержавної інфраструктури: магістралі, термінали та ін. Без державної підтримки вони не мають достатніх фінансових можливостей для розвитку.
Фінансове забезпечення розвитку економіки здійснюється в таких формах:
- капітальні вкладення;
- фінансування національних, державних і міжнародних науково-технічних програм;
- поставки продукції для державних потреб;
- фінансування підприємств, організацій та окремих заходів. Поняття «капітальні вкладення» тотожне поняттю «інвестиції». У світовій практиці розрізняють такі види інвестицій:
- реальні (прямі) інвестиції — це вкладення капіталу безпосередньо в засоби виробництва, тобто в основні фонди і на приріст матеріально-виробничих запасів;
- фінансові інвестиції — вкладення в цінні папери (так звані «портфельні інвестиції»), а також розміщення капіталу в банки;
- інтелектуальні інвестиції — вкладення в придбання патентів, ліцензії, ноу-хау, в підготовку і перепідготовку персоналу, в науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи.
Довгострокові інвестиції пов'язані зі здійсненням капітальних вкладень у формі нового будівництва, реконструкції, розширення і технічного переозброєння діючих підприємств і об'єктів невиробничої сфери; придбанням будівель, споруд, обладнання, транспортних засобів та інших об'єктів основних засобів; придбанням і створенням активів нематеріального характеру.
За останні роки значно скоротились обсяги фінансування та освоєння капітальних вкладень, незадовільно виконується програма введення в дію важливих виробничих потужностей та об'єктів соціальної сфери, погіршились показники технологічної та відтворювальної структури капітальних вкладень, зростають обсяги незавершеного будівництва. Це є наслідком зменшення інвестиційної можливості переважної більшості суб'єктів господарювання, бюджетів усіх рівнів, недостатньо розвинутих ринкових механізмів акумулювання капіталів, зростання вартості будівництва та послаблення уваги з боку міністерств і відомств-замовників до підвищення ефективності капітального будівництва.
Планування обсягів капітальних вкладень тісно пов'язане з основними показниками розвитку економіки відповідно до проблем суспільства і встановлених пріоритетів. Для включення інвестиційних проектів у план їх детально вивчають і глибоко аналізують. Це здійснюється, як правило, в два етапи. На першому з них дається оцінка проекту з метою попереднього виявлення передумов реалізації і визначення його рентабельності на основі узагальнюючих оцінок (параметрів).
Оцінюються витрати найчастіше на основі проектів-аналогів, рідше — на основі фактичних матеріалів. Далі вивчаються загальні можливості реалізації проекту, враховуючи природно-економічні фактори конкретного регіону: його географічне положення, економічна характеристика, наявність сировинних ресурсів, можливості їх використання і витрати на освоєння, характер технологічних процесів діючої інфраструктури, попит на конкретну продукцію на внутрішньому і зовнішньому ринках, потреба в кваліфікованих кадрах, можливості будівельних організацій і матеріальна база будівництва, строки реалізації проекту і рівень виробничих затрат.
За результатами попереднього аналізу складається підсумковий висновок, який є основою для проведення поглибленого дослідження другого етапу — техніко-економічного обґрунтування проекту. При цьому досліджуються різні економічні альтернативи:
— ринки і потужності підприємства;
— попит і ринок;
— маркетинг і збут;
— виробнича програма і потужність підприємства;
— матеріальні витрати технологічної частини проекту;
— економічна частина, у тому числі розрахунки комерційної ефективності.
У разі необхідності дослідження можуть здійснюватись багаторазово з введенням додаткових змінних або з коригуванням діючих параметрів, особливо параметрів, які стосуються виробничої програми, а також матеріальних факторів з метою підвищення ефективності проекту.
Сучасного інвестора цікавить насамперед економічна вигода від реалізації інвестиційного проекту, він має бути впевненим, що прийняті у ньому рішення є найкращими з усіх можливих варіантів і забезпечать йому збільшення прибутку або доходу. Для держави як інвестора ефективність інвестиційного проекту чи програми виражається в прирості внутрішнього валового продукту. Відношення даних показників до обсягів інвестицій за проектами характеризує економічну ефективність інвестиційного капіталу. Головним критерієм державних вкладень в економіку мають стати їх ефективність, найвища віддача. Водночас завжди будуть галузі і виробництва, невигідні для комерційного капіталу. Це передусім об'єкти виробничої і соціальної інфраструктури, де досягається лише соціальний ефект, а тому назріла необхідність розроблення спеціальної методики його визначення.
Завантажити реферат