Сторінка
2

Цінні папери - майно чи зобов’язання?

По перше, правомірно говорити про право власності на цінний папір як на майно і про зобов'язальні права, що закріплені цінним папером, або про права на цінний папір та за цінним папером.

Саме погляд на цінний папір як на майно та випливання з права власності зобов'язальних прав є суттєвою відмінністю принципів континентального від англосаксонського права, яке розглядає цінний папір як зобов'язання. Засвідченні емітентом у цінному папері зобов'язання фактично визначають “цінність” цінних паперів для інвесторів. Сам по собі цінний папір - нічого не вартий. Дійсно, паперовий цінний папір без наявності засвідчених у ньому зобов'язань емітента може мати вартість тільки для нумізматів.

Право власності на цінний папір передбачає для власника володіння, розпорядження та користування цим цінним папером. Володіння та розпорядження відноситься саме до цінного паперу. А от реалізація власником свого права користування цінним папером і є, фактично, реалізацією прав, які закріплені у цінному папері. Від того наскільки власника задовольняють результати реалізації цих прав залежить чи є сенс залишатися власником чи ні.

Можливість реалізації прав, що засвідченні у цінному папері, визначають для інвесторів доцільність інвестицій у цінні папери. Для портфельних інвесторів це отримання дивідендів чи виплат за облігаціями. Для стратегічних інвесторів - можливість участі в управлінні підприємством, яку з часом вони реалізують у отриманні доходу від діяльності підприємства під їх керівництвом.

Власника цікавить розмір прибутку, який він може отримати або від емітента цінних паперів, реалізуючи своє право користування цінним папером, або від продажу цінного паперу, реалізуючи право розпорядження цінним папером. Такий простий інтерес притаманний в першу чергу облігаціям та ощадним сертифікатам. Більш складним є інтерес власника акції щодо реалізації права користування а саме з управління акціонерним товариством. Реалізувати таке право можливо на загальних зборах акціонерів. Оскільки загальні збори акціонерів приймають загальні рішення то реальне управління акціонерним товариством, наприклад, стратегічний інвестор може здійснювати шляхом призначення на відповідні управлінські посади “своїх” фахівців. Для цього не обов'язково мати 50% і одну акцію. Варіантів для зменшення кількості голосів для прийняття необхідних рішень достатньо і вони визначаються законодавчими нормами та залежать від статутних документів акціонерного товариства. Після загальних зборів акціонери на подальшу діяльність товариства не впливатимуть і все буде залежати від менеджменту підприємства та від стратегічного власника.

Таким чином, визначаючи у цінному папері свої зобов'язання перед інвестором, “емітент отримує інвестиції, а розраховується свободою”( Доповідь на форумі “Ринок капіталу 2001” Народного депутата України С. А. Москвіна).

По друге, для інвесторів важлива однаковість та незмінність комплексу прав, закріплених за цінним папером протягом усього часу існування цінних паперів.

Дійсно, купуючи цінний папір інвестор повинен чітко знати, які права він отримує. Однак, тривалий час ідея закріплення у однакових цінних паперах однакових прав не знаходила свого відображення в законодавчих і нормативних документах. Тому в Україні існували певні проблеми із реєстрацією цінних паперів. Або цінні папери, які засвідчували різні права, реєструвалися разом, або, цінні папери, які засвідчували однакові права, реєструвалися окремо.

Тільки після прийняття Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” і визначення в ньому поняття випуск цінного паперу ця проблема нарешті була вирішена. Відповідно до законодавства випуск цінних паперів - зареєстрована у встановленому порядку сукупність цінних паперів одного емітента з одним державним реєстраційним номером, що можуть мати різні умови емісії, але надають однакові права. Поняття “випуск цінного паперу” дозволило визначити цінні папери як сукупність фінансових інструментів, які незалежно від часу придбання надають їх власнику однакові права. Випуск цінних паперів можливо застосовувати до цінних паперів таких, як акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання та ощадні сертифікати. У російському законодавстві такі цінні папери віднесені до емісійних. Однаковість прав у таких цінних паперах дозволяє їх застосовувати у публічному обігу.

По трете, цінні папери повинні чітко ідентифікуватися за їх унікальним номером.

Коли мова іде про грошові кошти все зрозуміло. Емітована певною державою валюта ідентифікується за своєю назвою (німецька марка, долар США, ЕВРО) та трьохзначним кодом (DEM, USD, EUR). Замість “гривня” дивно було б почути “грошова одиниця України, емітована Національним банком України”. Цінні ж папери поважно ідентифікуються за їх повним ім'ям - "акція проста іменна емітована таким-то підприємством і надає такі-то права". В процесі обігу така складна ідентифікація може призвести до непорозумінь. Відповідно до міжнародних норм та вимог міжнародного стандарту ISO 6166 цінні папери із однаковими правами ідентифікуються за своїм унікальним ім'ям - 12 розрядним міжнародним ідентифікаційним кодом (ISIN), який в Україні призначає Національний депозитарій України.

Які ж саме інструменти є цінними паперами?

Здавалось питання не є актуальним бо Законом України “Про цінні папери та фондову біржу” було визначено, які саме інструменти є цінними паперами. Відповідно до цього Закону в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання республіки, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, приватизаційні папери.

Цей перелік дещо відрізняється від переліку цінних паперів, який використовується у міжнародній практиці. Враховуючи стратегічний шлях України на інтеграцію національної економіки до європейських та міжнародних ринків важливо оцінити та врахувати досвід розвинутих країн щодо визначення фінансових інструментів.

В розвинутих країнах вже давно стало необхідним чітке визначення фінансових інструментів. Нажаль дуже часто учасники різних ринків використовували однакову термінологію для інструментів, які мають зовсім різні ознаки. Ця проблема ще більше посилювалася, коли учасники ринку виходили за межі своїх національних ринків. Тут вони натрапляли на ті ж самі слова для опису інструментів, які мають досить значні відмінності в ознаках ніж ті, до яких вони звикли у своїй країні. Це заплутувало і збивало іноземних учасників.

З метою вирішення низки проблем, що хвилювали фінансові кола протягом останніх десятиріч було розроблено стандарт ISO 10962 "Класифікації Фінансових Інструментів (CFI)". Стандарт CFI відображає характеристики, які визначаються при випуску фінансового інструменту в обіг і залишаються незмінними протягом усього його існування. Відповідно до вимог стандарту його запроваджує організація, яка відповідає за присвоєння ISIN кодів. Тобто, в Україні CFI кодифікацію має здійснювати Національний депозитарій України.