Сторінка
1
За останні десять років цінні папери стали повсякденним явищем для колишніх соціалістичних країн. В Україні найпоширенішими цінними паперами є акції. В процесі приватизації з акціями довелося мати справу і професійним інвесторам і пересічним громадянам.
Однак, чи багато ми знаємо про природу і сутність цінних паперів?
Що одержуємо, віддаючи за цінні папери гроші?
Чим розраховуються емітенти цінних паперів за одержані інвестиції?
Радянське загальне законодавство не встановлювало визначення цінних паперів. В цивільних кодексах колишніх соціалістичних республік було визнано, що цінні папери можуть існувати. Справді, чи варто було тоді описувати цінні папери для єдиного емітента - держави? Малоймовірно, аби хтось тоді уявляв, що в 2001 році в Україні будуть існувати десятки тисяч акціонерних товариств а цінними паперами будуть засвідчуватися права більше половини населення України.
Дійсно, важко розібратися у правовій суті цінних паперів. Іноді цінні папери визначають як майно, іноді - як річ, іноді - як безтілесне майно. Законом України “Про цінні папери та фондову біржу” визначено, що “цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам”.
Іншими словами цінний папір визначено певним документом, який засвідчує право володіння та встановлює взаємовідносини між власником цінного паперу та емітентом. Та чи є цінний папір майном, чи ні - законодавство не визначає. Навіть встановлена законодавством “грошовість” цінних паперів не дозволяє ставити знак рівності між цінними паперами та грошовими коштами. І справді, маючи гривню, не отримати запрошення на засідання Правління Національного банку України, або маючи долар в кишені, важко розраховувати на виплату доходу.
Спробуємо детальніше розглянути правову природу цінних паперів.
Якщо у особи (боржника) виникне бажання залучити кошти іншої особи (кредитора) боржнику необхідно взяти на себе певні зобов'язання. Правові взаємовідносини кредитора і боржника оформляються договором. Як елемент зобов'язального права, договір підтверджує, з одного боку, одержання боржником коштів кредитора, а з іншого боку - зобов'язання боржника перед кредитором такі як: право кредитора на частку в майні боржника, право на участь у керуванні підприємством-боржником, право на одержання прибутку, тощо. У разі, якщо у кредитора виникає бажання передати свій договір іншій особі, він не може буквально “продати договір”. Цивільне право визначає принципи уступки кредитором та переводу боржником боргу. Для “продажу” укладеного договору кредитор переводить право вимоги на іншу особу шляхом укладання відповідного договору або переукладанням старого договору у простій письмовій формі. Така операція потребує певного часу та коштів.
Вкрай низька "оборотність" договору саме і стала причиною появи цінних паперів (дослівний переклад німецького слова weitpapir) - дискретного та однакового фінансового інструменту для інвесторів. З появою такого інструменту зобов'язальні права боржника (емітента цінних паперів) і кредитора (власника цінних паперів) набули майнової форми правовідносин. На відміну від конкретизації взаємовідносин між боржником і кредитором, яка закладається у договір, для цінного паперу характерна певна невизначеність сторони, якій адресуються зобов'язання емітента. Хто ставав власником цінного паперу, той отримував права, що засвідчені цінним папером. Це дозволило відокремити обіг цінних паперів, які представляли собою зобов'язання емітента, від самого емітента а також зробити цей обіг більш вільним або публічним. Для цього у друкованому цінному папері були встановлені реквізити, що чітко встановлювали зобов'язання емітента перед власником цінного паперу. Саме такі цінні папери і сьогодні існують в багатьох країнах.
На відміну від договору, цінний папір став об'єктом цивільно-правових відношень. Майнових характер цінного паперу дозволив спростити процедуру укладання та виконання інвесторами угод з цінними паперами таких як договори купівлі, продажу, міни, дарування, тощо. Цінні папери були віднесені до майна, ще й тому, що історично вони існували у вигляді матеріального об'єкту, тобто друкувалися на папері. Із розвитком інформаційних технологій друковані цінні папери поступилися місцем електронним цінним “паперам” - документам, що підтверджують права власника цінного паперу і, так само як і паперові предтечі, засвідчують зобов'язання емітента. Отже, сьогодні цінні папери лише умовно є паперами.
Таким чином, цінні папери можна розглядати як документи (паперові або електронні) встановленої форми з відповідними реквізитами, що виступають об'єктом цивільних правовідносин і визначають взаємовідносини між їх власником і особою, яка їх випустила.
В різних країнах існують різні правила допуску цінних паперів до публічного обігу, які, фактично, визначають шляхи появи цінних паперів і встановлюють момент часу, коли виникають цінні папери. Допуск цінних паперів до обігу не треба розглядати як ілюзорний "захист прав інвесторів". Дійсно, орган, який допускає цінні папери до публічного обігу, не дає гарантію для інвесторів щодо виконання емітентом своїх зобов'язань а лише веде інформаційну базу про емітента і випущені ним цінні папери. Головною метою правил допуску цінних паперів до публічного обігу є забезпечення розкриття емітентом цінних паперів усієї суттєвої інформації, яка може вплинути на прийняття інвесторами рішення щодо придбання цінних паперів. За умови не розкриття або не повного розкриття емітентом необхідної інформації інвестор отримує реальну можливість захищати свої права у судовому порядку. Таким допуском цінних паперів до обігу можуть займатися або державні органи або недержавні організації.
Певні країни застосовують систему допуску, яку умовно можна назвати передплатною. Вона включає реєстрацію інформації про випуск цінних паперів, передплату та визнання результатів розміщення такими, що відбулися. Інші країни застосовують систему, яку умовно можна назвати реєстраційною. Різниця між цими системами полягає в тому, що при підписній системі цінні папери виникають тільки після визнання результатів розміщення такими, що відбулися, а при реєстраційній - відразу після реєстрації. Переважно застосовується реєстраційна система, яка має певні переваги перед підписною системою. По - перше, інвестор відразу купує цінні папери а не вкладає кошти у те, що не є ще цінними паперами. По-друге, емітент, після продажу цінних паперів, відразу отримує кошти і може ними користуватися і не чекати визнання результатів розміщення. В Україні реалізована передплатна система.
Характерні особливості цінних паперів
Завантажити реферат