Сторінка
1
У сучасних умовах в Україні триває процес формування суб'єктів фондового ринку. Наприклад, станом на 1 січня 1994 р. у Міністерстві фінансів України зареєстровано випуски цінних паперів понад 300 емітентів з обсягом акціонерного капіталу понад 80 млрд грн. Торговцями цінними паперами були близько 180 структур.
Однак банки розміщували тільки власні цінні папери як торговці цінними паперами суто номінально внаслідок володіння відповідною ліцензією, бо для них операції з цінними паперами ще менш прибуткові, ніж кредитування. Більш-менш активно на фондовому ринку діяло близько 25 компаній. Емітентів, які були раніше державними підприємствами і розміщували свої акції у процесі приватизації, налічувалося ще менше. Держава як емітент цінних паперів не виявляла активності. Розроблені в деяких регіонах так звані проекти муніципальних позик реалізовувалися дуже повільно через непідготовленість місцевих органів влади. Такі фондові інструменти, як опціони і ф'ючерси, не існували, а вексель як універсальний цінний папір не застосовувався, хоча підприємства відчували гостру кризу платежів.
Нині ринок цінних паперів виявляється в небіржовій торгівлі. Порівняно з розміщенням цінних паперів на первинному ринку вторинний ринок поки що перебуває в зародковому стані. Становлення його визначатиметься насамперед рівнем приватизації, появою ліквідних цінних паперів і створенням інфраструктури фондового ринку — широкої мережі фінансових посередників, депозитаріїв і клірингових палат.
Процес формування фондового ринку має відбуватись водночас із процесом приватизації державної власності. Ці процеси взаємозалежні і взаємозумовлені. Отже, активізація процесу приватизації й акціонуван-ня підприємств — це невід'ємна умова розвитку фондового ринку. Приватизація є потужним поштовхом до формування фондового ринку через створення відкритих акціонерних товариств на базі середніх і великих промислових підприємств. Однак цей процес поки що не дістав розвитку. Водночас досить активно розвиваються орендні відносини. У цьому разі колективи підприємств велику частину майна викуповують за рахунок власних коштів.
Внаслідок розвитку орендних відносин в Україні відбувається масовий процес формування колективної або приватної форм власності, що може призвести до багаторічного затягування становлення фондового ринку. У цьому зв'язку поряд із прийняттям законів про корпоратизацію треба також прийняти положення, що обмежує "колективізацію" у промисловості.
Серед інших важливих причин, що стримують процес приватизації і як наслідок розвиток ринку цінних паперів, можна назвати такі:
• пасивність і приховану протидію вищих рівнів управління (міністерств, держкомітетів, корпорацій) процесу приватизації;
• відсутність законодавства для створення інфраструктури приватизації в особі різних фінансових посередників, зокрема інвестиційних фондів і компаній;
• відсутність гнучкої нормативної бази приватизації численних об'єднань, асоціацій, концернів, які включають кілька юридичних осіб, через систему холдингових компаній.
Найважливішою умовою розвитку ринку цінних паперів (РЦП) є створення його організаційно-функціональної структури. Для функціонування повноцінної інфраструктури РЦП в Україні необхідна наявність емітентів, заінтересованих у мобілізації вільних коштів; інвесторів, що мають вільні кошти і шукають вигідного їх розміщення; посередників, які забезпечують обмін зобов'язань (цінних паперів) емітентів на кошти інвесторів. Неодмінною умовою існування РЦП є наявність державного органу, що регулює обіг цінних паперів на РЦП і забезпечує належну
нормативно-правову базу для його функціонування. Розглянемо докладніше складові інфраструктури РЦП.
Емітенти. Для існування розвинутого РЦП на ньому має бути достатня кількість емітентів цінних паперів. Нині в Україні їх налічується близько 350, більшість із них — комерційні банки, інвестиційні та страхові компанії, біржі. Частка акцій виробників незначна, тому що більшість цих підприємств перебувають у державній власності, а приватизація відбувається дуже повільно. Тільки з посиленням приватизації можлива поява на ринку достатньої кількості емітентів, що сприятиме пожвавленню фондового ринку (ФР). Потрібно активно впливати на державні органи з метою прискорення процесів приватизації, створення передумов для виходу акцій приватизованих підприємств на ФР.
Зазначимо, що державні органи як емітенти поки що не представлені на ФР, що ще більшою мірою обмежує можливості потенційних інвесторів на РЦП.
Інвестори. Нині цінні папери не можна вважати привабливим об'єктом для інвестування через високий рівень інфляції, що знецінює дивіденди і збільшує курсову вартість, а також через практично нульовий рівень ліквідності. Тому більшість акцій розповсюджують серед співзас-новників. Фізичні особи купують папери, щоб бодай частково зберегти свої заощадження від знецінення.
Серед великих інвесторів на РЦП країн із розвиненою інфраструктурою ФР — такі інститути, як інвестиційні та пенсійні фонди, холдингові компанії, які в Україні через відсутність необхідної законодавчої бази не дістали відповідного поширення. У цьому зв'язку гостро стоїть проблема розвитку цих суб'єктів на ФР України.
Система регулювання. Регулювання РЦП, що його здійснює управління грошового обігу і цінних паперів Міністерства фінансів України, не забезпечує ефективного державного впливу на цей ринок. Тому доцільно створити спеціальний державний орган для регулювання РЦП, основними завданнями якого мають бути такі:
• створення законодавчої і нормативної бази для функціонування РЦП;
• здійснення ефективного контролю над учасниками РЦП;
• підготовка проектів законів та інших документів для створення розвиненої інфраструктури РЦП.
Важливу роль у формуванні РЦП України покликана відіграти Асоціація торговців цінними паперами (АТЦП), створена в Україні в 1993 р.
Вона має бути сполучною ланкою між інститутами з правом законодавчої ініціативи, громадськими організаціями і безпосередньо торговцями цінними паперами, виконувати роль каталізатора щодо РЦП. Своєю діяльністю АТЦП має сприяти створенню єдиних, погоджених "правил гри" для всіх торговців цінними паперами і формуванню системи взаємовідносин з урядом з метою доведення до нього позицій АТЦП з питань законодавчого і правового регулювання.