Сторінка
1
Розвиток світових фінансових ринків веде до значної концентрації капіталів навколо світових фінансових центрів. Ця тенденція розширює можливості використання тимчасово вільних коштів в економіках тих країн, які мають гостру потребу в додатковому капіталі. Зовнішні позики капіталу широко використовуються країнами, що розвиваються, і країнами з перехідною економікою. Такі країни намагаються залучити капітал до своєї економіки шляхом продажу цінних паперів на внутрішніх і зовнішніх фінансових ринках, розміщенням облігаційних позик за кордоном, одержанням приватних, державних кредитів та фінансової допомоги з боку міжнародних організацій тощо. Незважаючи на загострення конкуренції, у процес міжнародної торгівлі капіталами активно включилися країни з низьким і середнім рівнем прибутків. Такі країни складають на сьогодні так званий “ринок, що утворюється”. Цей ринок є сприятливим фінансово-економічним середовищем, що притягує до себе все більшу кількість інвестицій.
У країнах із розвинутою економікою та можливістю вільного переміщення капіталу існує відносний паритет прибутковості капіталовкладень. Утримувачі капіталу постійно шукають напрямки вкладання фінансових ресурсів для одержання прибутку, вище паритетного. Однак, глобальний інвестор визначає напрямок інвестицій з огляду не тільки на рівень прибутковості капіталовкладень, а й на ризикованість таких операцій.
Утримувачі капіталу можуть інвестувати кошти суб’єкту підприємницької діяльності або державі. Таке інвестування може відбуватися або через емісію відповідних зобов’язань (укладання договорів, продаж майна, довгострокова аренда, тощо) або за рахунок цінних паперів. З огляду на мобільність фондового сектору ринку капіталу інвестиції, як правило, реалізуються за допомогою операцій на ринку цінних паперів.
Проблема залучення іноземних інвестицій та капіталів “внутрішніх” інвесторів в економіку країни за допомогою цінних паперів потребує в першу чергу визначити, що метою будь - якого інвестиційного проекту є економічний інтерес. Цей інтерес може бути обумовлений створенням в країні сприятливого інвестиційного клімату. Пошук інвестором свого місця на ринку країни супроводжується визначенням економічної доцільності вкладання капіталу в економіку такої країни.
Для України залучення інвестицій, і особливо іноземних, достатньо важлива справа. Надходження іноземного капіталу в Україну та залучення заощаджень населення є незначними, особливо порівняно з такими невеликими країнами сусідами, як Польща, Угорщина та Болгарія (Україна отримала мізерну суму – 450,5 мільйона $ США у формі іноземних інвестицій з січня по вересень 1999 року, що на 208 мільйонів $ США менше, ніж сума за відповідний період 1998 року. Іноземні інвестиції в Україні з часу проголошення нею незалежності склали 3,1 мільярда $США, що в кілька разів менше, ніж в Польщі та Угорщині (Дані агентства Interfax: Wall Street Journal Europe, 5-6 листопада 1999 року, ч.2)). Наприклад, у 1998 році Угорщина отримала 1750 $США іноземних інвестицій на душу населення, Болгарія – 140 $США, Україна залучила лише 40 $США на душу населення. Для залучення іноземних інвестицій “Уряд має розробити додаткові заходи, спрямовані на здійснення політики активного стимулювання іноземних інвестицій, залучення їх у сферу приватизації, спрощення візового режиму для іноземних інвесторів, закріплення прав інвесторів на придбання у власність, на яких розміщуються об’єкти інвестування”(Послання Президента України до Верховної Ради України “Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.”).
На яких саме цінних паперах інвестор може зосередити свій вибір?
По перше, це найменш ризиковані державні цінні папери. До певного часу в Україні саме вони користувалися найбільшим попитом інвесторів. Однак, отримані кредитні ресурси були занадто дорогими для держави. Це змусило Уряд України здійснити відповідні заходи щодо зменшення витрат, пов’язаних з обслуговуванням таких цінних паперів. Аксіома - “більший прибуток за звичай мають більш ризиковані цінні папери” в Україні була нарешті доведена.
Оскільки в Україні переважна більшість підприємств є акціонерними товариствами, інвестиції в реальну економіку здійснюються також через цінні папери. Саме українські підприємства потребують інвестицій. Причина такого стану добре відома - неконкурентність продукції, яка обумовлена високою вартістю ресурсів, наявністю старого обладнання та технології, енергомісткістю виробництва, відсутністю обігових коштів тощо. Нажаль, більшість українських підприємств є або збитковими, або безприбутковими. Цінні папери для таких підприємств були лише засобом їх перетворення із державної форми власності в акціонерну. Реальний інвестор або зацікавлений стратегічно в конкретному підприємстві, або таке підприємство є достатньо прибутковим (прибуток від інвестицій має дорівнювати або перевищувати вартість капіталу, наприклад, прибутку від банківського депозиту). Тобто, інвестор може інвестувати кошти переважно в інвестиційно привабливі підприємства.
Разом з визначенням економічної доцільності інвестиційного проекту інвестор бажає знати, як інвестовані ним кошти будуть захищені. Обсяг правових питань, які при цьому інвестор має вирішити, не менше (а може й більше) економічного розрахунку очікуваних прибутків від інвестованого капіталу. В Україні тривалий час піднімається проблема захисту прав інвесторів. На випадки грубого порушення прав інвесторів неодноразово звертали увагу Президент України, Парламент України та Уряд. Однак, навіть непідготовлений читач починає розуміти, що гучні справи - це лише верхівка айсбергу, який поступово переміщує фондовий ринок України далеко від основних потоків капіталу. Інвестор, відчуваючи небезпеку для своїх коштів, обирає “курс” далеко від небезпечного місця і попереджує своїх колег. Якщо тенденція не зміниться, український ринок цінних паперів може залишитися взагалі без капіталу.
Для інвестиції коштів в економіку країни інвестор повинен впевнитись, що його права в цій країні охороняються законом і на ділі.
Завантажити реферат