Сторінка
28
В Україні внаслідок тривалого економічного спаду (за час реформ втрачено понад половину виробничого потенціалу) суперечність між національною економічною системою та світовою економікою набула особливої гостроти. Фактично політика різкого "відкриття" економіки стала важливою загрозою економічній безпеці, оскільки призвела до зниження конкурентоспроможності українського виробника, витіснення його з внутрішніх ринків, масового залучення короткотермінових іноземних капіталів, використаних на потреби поточного споживання, врешті - до значного обмеження самостійності у проведенні економічної політики держави.
Динамічність структури, набору суб'єктів та об'єктів економічної стратегії звертають увагу на межі ефективності економічної політики держави у ринковій економіці, інакше кажучи, на ступінь регулюючого впливу держави та ті чи інші складові економічної системи, за якого державна економічна політика сприяє підвищенню рівня економічної безпеки. Через те, що ці межі визначаються насамперед здатністю економічної системи до саморегулювання, в умовах нестабільної економіки вони значно змінюються.
Очевидно, що гранична межа державної активності, нижче якої втручання держави недостатньо для забезпечення мінімальних вимог економічної безпеки, утворена необхідністю підтримки ринкового середовища. Отже, держава повинна забезпечувати базові ринкові параметри відповідно до відомих тез про "відмови ринку", контролювати дотримання положень економічного, цивільного та кримінального права, забезпечувати цілісність території тощо.
Визначити верхню межу, за якою економічна політика держави втрачає свою ефективність, перетворюючись на загрозу економічній безпеці, значно важче. Кожна із розглядуваних країн мала власний рівень верхньої межі ефективності економічної стратегії, до того ж зі зміною етапів економічних перетворень ця межа істотно зміщувалася. Високий рівень державного втручання спроможний сприяти швидкій побудові розвиненої структури економічних суб'єктів за невеликий проміжок часу, як у НІК, а також і призвести до значних структурних диспропорцій, як у Латинській Америці. Однак стратегія лібералізації та швидкого відходу держави від методів прямого регулювання економіки у Німеччині та Італії принесла швидкий успіх, а у перехідних економіках викликала глибоку трансформаційну кризу. У перехідних економіках "шокова терапія" була успішною не в усіх країнах, а стратегія поступових змін не обов'язково спричиняла стагнацію.
Проблема меж ефективності економічної політики держави в Україні потребує окремого детального вивчення. За попередньою оцінкою можна констатувати, що через наведену вище деформацію структури економічної стратегії у країні за рядом показників державний вплив знаходиться за нижньою межею ефективності, хоча за рядом напрямів спостерігається надмірне регулювання, що деформує інформаційне поле, "збурює" приватні економічні стратегії і загрожує економічній безпеці України. Таким чином, оскільки інституційний шок призвів до вакууму як державної, так і приватної влади, у країні не використовується повною мірою потенціал, що теоретично має держава у наявних на даний момент межах ефективності.
Отже, досвід нестабільних економік дозволяє зробити висновок про значний вплив структурних чинників на ефективність заходів державної економічної політики. Розвиненість ринкової інфраструктури виявилася критичною для заходів щодо короткотермінової грошово-фінансової стабілізації, а стан інституційної структури - для довготривалої політики технологічної перебудови та зростання.
Незважаючи на значну різноманітність стратегій економічної стабілізації та зростання, застосованих у нестабільних економічних системах, вони мають спільні риси. Відповідно до проведеного аналізу, у тих країнах, де істотно підвищився рівень економічної безпеки завдяки реалізації таких стратегій, останні характеризувалися цілісністю структури, вірним визначенням балансу між державною та приватними економічними стратегіями та їхнім узгодженням, чіткою послідовністю стратегічних заходів та їхнім наповненням згідно об'єктивних потреб економічних систем. Отже, один з головних висновків даного аналізу полягає у тому, що спільним елементом успішних економічних стратегій у нестабільних економічних системах є опора їх на чіткі інституційні структури реалізації економічної влади від мікро- до макрорівня. Саме наявність таких структур, до яких входять інститути державної влади, координації інтересів на мікрорівні, зв'язку мікро- та макрорівня, механізми включення до міжнародних суспільних відносин, є визначальним чинником ефективності економічної стратегії. Інституційна база також виступає основою економічної безпеки, забезпечуючи розподіл стратегічних функцій між мікро- та макрорівнем і визначаючи оптимальну для даних умов масу економічної влади у суспільстві.
Характерною особливістю ролі та місця держави у нестабільних економічних системах є необхідність постійного доведення легітимності її існування та політики. Тому особливого значення набуває консолідація інтересів найвпливовіших суб'єктів економічної влади через розподіл вигод, отриманих завдяки економічному зростанню.
Суб'єкт державної економічної стратегії має складну структуру і представлений законодавчими і виконавчими (галузево-функціональними, узгоджувальними, регіональними) інститутами. Досвід нестабільних економік продемонстрував надзвичайну важливість єдності гілок влади та державних інститутів, взаємної узгодженості та наступності їхньої політики. До суб'єктів приватних економічних стратегій входять підприємства, їхні об'єднання і союзи. Включення різного роду ділових союзів до складу суб'єктів економічної політики держави дозволило здійснювати максимально ефективний та оперативний зв'язок між інститутами державної влади та суб'єктами приватних економічних стратегій, на які, власне, і спрямований вплив цих інститутів. Залучення підприємців до прийняття економічних рішень та вироблення державної економічної стратегії надає можливість реалізовувати найсприятливішу для розвитку національного виробництва та бізнесу економічну політику. Дуже важливо й те, що за таких умов економічна політика держави виявляється прозорою та передбачуваною, отже, може бути найкращим чином врахована у приватних економічних стратегіях. В Японії, Франції, НІК, де така політика партнерства набула найбільшого розвитку, з'явилася можливість створення перспективних планів соціально-економічного розвитку, що сприяли досягненню оптимальної структури та послідовності економічних стратегій цих країн.
Завантажити реферат