Сторінка
1

Фактори, які впливають на організацію фінансів підприємств

Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінан­сів підприємств у системі господарювання. Конкурентоспромож­ність та платоспроможність підприємств визначаються раціональ­ною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності під­приємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.

Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автомати­чно, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формуван­ня та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для до­сягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерцій­ний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм са­морозвитку базується на таких основних принципах: саморегулю­вання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відпо­відає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарюван­ня, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання макси­мального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром — прибутком.

Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організа­цію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами — з допомогою важелів відповідної податкової', амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які супе­речать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відпо­відними органами.

Суб'єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізу­вати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, од­нак, відсутності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила роз­роблено та законодавче закріплено у відповідних нормативних ак­тах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостій­но тільки в рамках чинних законів.

Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відпові­дальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зо­бов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань підприємством до нього засто­совується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприєм­ство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зо­бов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використан­ням землі та інших природних'ресурс і в, забрудненням навколишньо­го середовища, порушенням безпеки виробництва.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є ре­ально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, шо його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збит­ків та неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами.

У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банка­ми та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки, Страхові компанії страхують численні ризики, пов'язані з підприєм­ницькою діяльністю суб'єктів господарювання, створюючи певні га­рантії стабільності виробничої діяльності.

У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава вста­новлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асиг­нування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.

Перехідний до ринкової економіки період характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано всі форми власності: державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумо­вило появу різних організаційно-правових форм господарювання.

Ринкова економіка зовсім не виключає присутності поряд з ін­шими і державної власності. До державного сектора належать ті установи та організації, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету. Створюються також підприємства зі зміша­ною формою власності, що в них держава є основним держателем корпоративних прав, — електроенергетика, вугільна промисловість, машинобудування та ряд інших. Державна власність, проте, не змен­шує ні самостійності, ні матеріальної відповідальності суб'єктів го­сподарювання.

На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це про­являється в процесі формування капіталу (статутного фонду), роз­поділу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо.

У ринковій економіці основною формою господарювання є акціо­нерне товариство. Розрізняють акціонерні товариства закритого та відкритого типів. Акціонерне товариство закритого типу засновує об­межена кількість акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати свого паю без згоди інших акціонерів, які мають пере­важне право на придбання цього паю. Акціонерне товариство відкри­того типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встанов­лення відкритої передплати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи заставляти свої акції.