Сторінка
1
Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списка літератури і додатків. I розділ – ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД УКРАЇНИ В ТВОРЕННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГРОШОВОЇ ОДИНИЦІ ; II розділ – становлення грошової системи України; III розділ – Досвід зарубіжних країн у встановленні національної грошової системи.
Розділ 1.Становлення грошової системи України. Розпад Радянського Союзу, чому сприяли, зокрема, прийняття Верховною Радою України в липні 1990 року Декларації про державний суверенітет та проголошення у серпні 1991 року України незалежною демократичною державою, відкрив нову сторінку в розвитку вітчизняної банківської системи. 20 березня 1991 року Верховна Рада прийняла перший банківський Закон України “Про банки і банківську діяльність”. Згідно з ним на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення державностіУкраїни, він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу,кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці.2001 року банківська система України святкувала своє десятиліття. Декларація про державний суверенітет України та Закон “Про економічну самостійність Української РСР”, які законодавче закріпили за нашою державою право на самостійне формування власної банківської системи, стали фундаментом для появи українських комерційних банків. Упродовж 1989—1991 років у Москві було зареєстровано близько шістдесяти українських банків. Формування сучасної банківської системи України відбувалося в кількаетапів. І етап (1991-1992рр.) процеси перереєстрації та реорганізації: 2 жовтня 1991 року Національний банк почав перереєстровуватикомерційні банки України, зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей період “міністерський” капітал, тобто вкладення у комерційні банки різних державних установ, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні Промінвестбанк, Агропромбанк, Укрсоцбанк акціонуються під тиском головних менеджерів та основних клієнтів. На цьому етапі за станом на 1 січня 1992 рокузареєстровано 77 банків.II етап (1992-1993 роки) поява банків “другої хвилі”:На засадах різних бюджетних та позабюджетних фондів, диверсифікаціїпасивів у діючих банках та внесків підприємств (шляхом прихованих кредитів) виникає ціла низка нових комерційних банків. Протягом 1992 року зареєстровано ще 60 банків; 3 банки вилучено з реєстру. За станом на 1 січня 1993 року в Україні налічувалося вже 134 комерційні банки. На цьому етапі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів “Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України” у комерційних банках дедалі зменшувалася частка “міністерського” капіталу. Постановою передбачалося, що Мінфін України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать іншим міністерствам, братиме участь в управлінні банків. Зрозуміло, це не влаштовувало колишніх власників акцій, і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств. На цьому ж етапі спостерігалося масове утворення дрібних малопотужних “кишенькових” банків із капіталом, який часто не перевищував вартості трикімнатної квартири. Ці банки непогано зростали на гіперінфляції, примітивно експлуатуючи цей зовнішній, незалежний від них фактор. III етап (1994-1996 роки) перші банкрутства: Активна побудова Національним банком України чіткої системирегулювання діяльності комерційних банків збіглася в часі із призупиненням інфляційних процесів, що стали, як уже зазначалося, основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Не готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон’юнктури фінансового ринку, до управління банківськими процесами зсередини, ці банки опинилися на межі банкрутства. Багатьом із них не вдалося втриматися на плаву: 1994 року ліквідовано 11 збанкрутілих банків; 1995 року — 20, серед яких і найбільші (“Інко”, “Відродження”, Економбанк, Лісбанк); 1996 року прямими банкрутами стали 45 тбанків та 60 опинилися у стані прихованого банкрутства і ще протягом багатьох років виборюватимуть право на існування. Зрозуміло, це не могло невнести певних додаткових ускладнень у функціонування всієї банківськоїсистеми. У цей період на структуру вітчизняної банківської системи істотно впливали й інші процеси. Так, на кредитно-фінансовому ринку України почали працювати іноземні банки та їхні представництва — всього їх було зареєстровано 14. З’явилися також ще 5 нових українських комерційних банків. Важливим аспектом діяльності банківської системи на цьому етапі була зміна складу акціонерів, власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків. Вони переходять із рук одних акціонерів до інших, мов естафетна паличка. IV етап (1996-1998рр.) стабілізація банків та впровадженнянаціональної валюти - гривні: Цей ключовий етап становлення вітчизняної банківської системипотребує детальнішого розгляду. Можемо підбити певні підсумки роботи банківської системи. Позаду роки гіперінфляції та повної розбалансованості економіки. Протягом перших п’яти років існування незалежної держави: . створено основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та первинного ринку цінних паперів (вторинний так і не запрацював); . пройдено перший етап реформування грошової системи країни, введено проміжну валюту — український карбованець; . створено національну платіжну систему, запроваджено нові прогресивні технології перерахування коштів на основі електронних платежів, що дало змогу досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів. Систему визнано найшвидкіснішою в Європі; . введено в дію потужності з друкування банкнот та карбування монет; . розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності у банках; . НБУ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду; вдосконалено інструменти регулювання банківської системи; . завдяки зусиллям НБУ, його монетарній політиці подолано гіперінфляцію, керованими стали інфляційні процеси. Цілями реформування банківської системи України на цьому етапі стали:1. Забезпечення розбудови банківської системи, здатної ефективно та адекватно діяти в умовах ринкової економіки.2. Вдосконалення нагляду за діяльністю комерційних банків.3. Встановлення клімату довіри до банківської системи.4. Створення умов для ефективної грошової реформи з уведенням в обіг національної валюти — гривні.5. Посилення мобілізації заощаджень, тобто сприяння розвитку економіки шляхом інвестицій.6. Розвиток фінансових інструментів, поліпшення грошово-кредитного регулювання шляхом впровадження ринкових відносин, а не за рахунок директивного розподілу кредитів.7. Поліпшення розподілу ресурсів — на користь конкурентоспроможних підприємств.8. Передача контролю за фінансовим станом підприємств механізмам ринку (банки мають відігравати активну роль в ініціації реструктуризації підприємств, брати участь в оздоровленні їх фінансового стану, а в разі необхідності — в ліквідації неплатоспроможних підприємств).9. Розв’язання проблеми неплатежів та запобігання їх виникненню.10. Подальше вдосконалення та підвищення ефективності платіжної системи.11. Послаблення державного тиску на кредитну діяльність великих банків. Отже, банківська система України вже має свою історію. Вона налічуємайже десять років, але багата вельми інтенсивними процесами: українським банкам за півроку-рік випадало пройти шлях, на який аналогічні закордонні установи витрачали кілька років, а то й десятиліття. Слід також враховувати, що банківська система в нашій країні формувалася, зазнаючи впливу негативних чинників, які не лише не сприяли розвитку, а навпаки - гальмували його. Йдеться про:1. Макроекономічні чинники, які зменшують попит на фінансові послуги: . кількарічну тенденцію до зниження ВВП; . доларизацію економіки; . низьку купівельну спроможність фізичних осіб; . бартеризацію взаєморозрахунків між суб’єктами підприємницької діяльності.2. Економічні чинники: . інфляцію, спад виробництва та спричинене ними “звуження” кола клієнтів; . повільний розвиток приватного сектора в економіці, а отже, й невелику частку приватного капіталу в банках; . податковий прес, який із часом не тільки не слабшає, а посилюється внаслідок розширення бази оподаткування.3. Законодавчі та нормативні чинники: . законодавчу неврегульованість багатьох напрямів роботи; . відсутність чітких правил роботи, викликану частими змінами законодавчих і нормативних документів та суперечностями в них; . не передбачену нормативами прозорість балансів банків, простір для перегрупувань, маніпуляцій, зловживань, захаращеність банківських “вішалок” — рахунків обліку дебіторської та кредиторської заборгованості, — що призводить до появи штучних балансів, які демонструють уявну ліквідність капіталу банку.4. Внутрибанківські (суб’єктивні) чинники, які здебільшого можна кваліфікувати як слабкий, некомпетентний менеджмент: . невиправдані кредитні, інвестиційні та валютні ризики; . недооцінку фактора незалежності банківського менеджменту та перетворення банку на “кишеньковий” під впливом акціонерів — “метеликів”; . гостре прагнення “універсалізації” банку, не супроводжуване побудовою відповідної його інфраструктури; . відсутність збалансованої політики управління філіямиТепер зупинимося на проблемах, що постануть перед грошовою табанківською системою України на початку XXI століття.Насамперед — про збільшення конкуренції на ринку. Закінчуються часи, коли банки України були монополістами на вітчизняному фінансовому ринку. Незабаром з’явиться багато фінансових посередників, які загострять конкуренцію. По-перше, активізуються іноземні банки, які мають більше можливостей та інструментів. По-друге, великий вплив матимуть небанківські фінансові установи — кредитні спілки, страхові компанії, інвестиційні фонди, ті ж таки кредитно-гарантійні установи, зареєстровані у 1999 році. Виникне ряд кооперативних банків, які працюватимуть на принципах товариств взаємного кредиту. Всі ці структури почнуть енергійно боротися за клієнтуру. Жорсткішим стане регулювання банківської системи. Коли банкиперейдуть у режим щоденного контролю, доведеться звикати до постійної присутності державного регулюючого органу. Лояльність, яку Національний банк донині виявляє щодо комерційних банків, краще було б залишити в минулому столітті. А вони в свою чергу мають усвідомити, що постійна присутність НБУ в їхній діяльності — це необхідність. В Україну дуже швидко приходять нові банківські послуги. Поприкрихітний розмір цього сегмента ринку за якихось рік-два клієнти вже невизнаватимуть банків, у арсеналі яких бракує нових технологій. Сьогодніними займаються 10—15 банків. Проблемою номер один є об(єднання банків.Хочуть вони цього чи ні, цей абсолютно нормальний, більше того, простонеобхідний процес триватиме. Навіть у здорових американських, європейських, японських банківських системах відбувається злиття банків. В Україні ж половина банків “нездужає”. В результаті вони або будуть приєднані до потужніших структур, або викреслені з Реєстру банків. Близько 50 банків зараз потенційно поставлені перед вибором: приєднання або ліквідація. Традиційне уявлення про банки як інститути, що залучають кошти увигляді депозитів та розміщують їх шляхом кредитування, суттєво змінюється. З появою нефінансових банків чи небанківських інститутів, які займаються банківською справою, постає проблема виживання традиційних банків у нових умовах. Розділ 2.У сучасній економічній науці вважається, що номінальна вартість національних грошей є функцією, з одного боку, реальної вартості товарів, а х другого – їх кількості (дефіцитності). Залежність між номінальною вартістю національних грошей і вартістю товарів є прямою, або, як кажуть економісти позитивною: чим більше сумарна вартість усіх виготовлених товарів, тим більшою ( при їх незмінних умовах) буде номінальна вартість національних грошей (рис.1), а залежність між номінальною вартістю номінальних грошей і їх кількістю (дефіцитностю) є обмеженою, або негативною (рис.2)Номінальна вартістьНаціональних грошей (Vm-n) 
V1p-r V2p-r реальна вартість національних товарів і послуг ( Vp-r)рис.1[1] номінальна вартість національних грошей (Vm-n) 
M1 M2 кількість національних грошей (М)[2] На номінальну вартість національних грошей впливає не лише такий синтезуючий фактор, як реальна вартість товарів та послуг (чи їх маса), а й рівень інфляції, тобто так званий невартісний фактор, який зовсім не стосується реальної вартості товарів і послуг. Під впливом цього невартісного фактору крива (графік) номінальної вартості національних грошей зміщується вгору або вниз (рис.3), перетворюючись таким чином у криву (графік) реальної вартості національних грошей.Номінальна вартістьНаціональних грошей (Vm-n) 
V1p-r реальна вартість товарів і послуг (Vm-n)[3] Перехід від номінальної до реальної вартості національних грошей можна здійснити не лише графічно, а й оперативним шляхом, тобто на основі певної корекції формули номінальної вартості національних грошей за таким алгоритмом:Vm-r = Vm-n x/Ip/-1 Де Ip – індекс зміни рівня сукупних цін. Вважається, що в умовах економічного спаду національна вартість національних грошей знижується, оскільки зменшується сукупна реальна вартість виготовлених товарів і послуг, а вперіоди економічних піднесень вона, навпаки, зростає. Це коливання рівня номінальної вартості національних грошей ще не зумовлене інфляцією, бо вона формується під впливом такого основного фактору, як реальна вартість товарів і послуг. Якщо ж починає коливатьсь і номінальна вартість товарів та послуг під впливом розвитку інфляційних процесів то це означатиме відповідні зміни у рівнях реальної вартості національних грошей. Під якою слід розуміти ту кількість товарів і послуг, яку ми взмозі придбати на одну національну грошову одиницю. Реальна вартість національних грошей, на відміну від їх національної вартості, перебуває в оберненій залежності до номінальної вартості товарів і послуг. Чим вище номінальна вартість товарів і послуг тим нище буде реальна вартість національних грошей. В Україні на сучасному етапі розвитку ринкового реформування вітчизняної економіки і в умовах економічного спаду коли реальна вартість національних товарів і послуг знижується, відповідну тенденцію до зниження має тако реальна вартість національних грошей. В умовах економічного піднесення і помірного розвитку в процесі інфляції номінальна вартість грошей має тенденцію до зростання, а реальна, навпаки, до знаження, їх зміни здійснюються в різних напрямках. Така різноманітність зміни рівня номінальної і реальної вартості національних грошей характерна для фази економічного піднесення найрозвинутіших країн заходу (ЄС, США, Японія та ін). Реальна вартість грошей – це та кількість товарів, яку можна придбати на одну національну грошову одиницю. На відміну від номінальної вартості національних грошей, їх реальна вартість перебуває в обмеженні, негативній залежності від величини номінальної вартості товарів і послуг. Чим вище номінальна вартість товарів і послуг, тим нищою буду реальна вартість національних грошей. Розділ 3.Досвід зарубіжних країн у встановленні національної грошової системи.
Завантажити реферат