Сторінка
1

Стан, проблеми та перспективи розвитку Державного фінансового контролю в Україні

Зміст

Вступ

1. Проблеми та перспективи розвитку Державного фінансового контролю в Україні (огляд літературних джерел)

2. Мій майбутній фах

Висновки та пропозиції

Вступ

Перехід України до ринкових відносин можливий за умови демонополізації, роздержавлення і приватизації еконо­міки. Монополізація засобів виробництва в руках держави призвела до гіпертрофованого централізму в управлінні еко­номікою. Держава одноосібне вирішувала питання структури народного господарства, інвестиційної, фінансової та подат­кової політики. Це сприяло вихованню покірного, байдужого до результатів своєї праці трудівника. Заробітна плата нара­ховувалася не за кінцевими результатами виконаної роботи, а "виводилася" за суб'єктивною оцінкою керівника — на свій розсуд. Внаслідок цього втрачалася мотивація до праці робіт­ників на підприємстві, яке їм не належало.

Державний фінансовий контроль в умовах адміністра­тивно-командної системи управління народним господарст­вом був засобом закріплення влади панівної верхівки та обслуговування її інтересів. Контроль використовувався як знаряддя утвердження однопартійної влади над безправним трудівником. У процесі контрольних процедур, ревізій діяль­ності підприємств функції контролю зводилися до перевірки того, як адміністрація виконує вказівки вищого керівництва, незалежно від відповідності їх чинному законодавству.

Плани виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг) підприємствам встановлювалися вищим органом у ланці управління. Значна частина підприємств випускала продук­цію невисокої якості за застарілою технологією, проте за плановим розподілом ця продукція реалізовувалась через торговельну мережу або у порядку кооперації використову­валась іншими підприємствами для комплектації низької якості машин, устаткування, виробництва продукції народ­ного споживання. Збитки підприємств від безгосподарності, низького науково-технічного рівня виробництва покривались із державного бюджету. Функція фінансового контролю обмежувалася перевіркою використання підприєм­ствами наділених державою коштів статутного фонду (основ­ного і оборотного капіталу). Звідси підприємства не завжди прагнули до розвитку науково-технічного рівня технології виробництва продукції (робіт, послуг), пошуку ринку збуту неконкурентоспроможної продукції. Економічну категорію "прибуток" вважали атрибутикою загниваючої капіталістич­ної економіки.

Виникнення незалежного фінансового контролю в умо­вах роздержавлення власності, її приватизації, корпоратизації, акціонування зумовлено економічними потребами фор­мування ринкових відносин в Україні.

Існують проблеми нормативно – правового характеру у сфері державного фінансового контролю. В цілому ці проблеми умовно можна розділити на дві групи. Перша стосується недоліків у законодавстві, друга – нормативно – правових актів, якими керуються у своїй діяльності суб’єкти господарювання, підконтрольні органам ДКРС.

Незаперечним є факт, що основна проблема – нагальна об”єктивна необхідність приведення Закону України „Про державну контрольно – ревізійну службу в Україні” у відповідність до правовідносин, що склалися на сучасному етапі розвитку держави.

Не зупиняючись на перевагах запропонованого урядом Верховній Раді законопроекту в порівнянні з чинним законом, що крім тих положень, які знайшли своє відображення щодо проведення ревізій та перевірок фінансової діяльності, стану збереження активів, достовірності обліку і звітності в господарських товариствах, у статутних фондах яких є частка держави.

Потребують законодавчого закріплення за органами служби повноваження щодо здійснення контролю за повнотою і своєчасністю внесення орендної плати та у випадках відсутності договорів оренди – донарахування сум недоотриманої орендної плати і подальшого стягнення таких сум, у тому числі до бюджетів усіх рівнів.

На мою думку, органи Служби без достатньої аргументації позбавлені права контролювати надходження до бюджету, оскільки під час ревізій має здійснюватися комплексний контроль за фінансово – господарською діяльністю суб’єктів господарювання, що й робилося до квітня 2001 року.

Що стосується другої групи нормо творчих пропозицій, то, по – перше, вони стосуються Бюджетного кодексу.

Є потреба у доповненні Бюджетного кодексу визначенням самого терміну „бюджетні кошти”, яке на сьогодні міститься лише в Кримінальному кодексі. Так, пропонується записати, що „бюджетні кошти – це кошти, що включаються до бюджетів усіх рівнів незалежно від джерел їх формування, в тому числі і кошти, які залишаються в розпорядженні суб’єктів господарювання у зв’язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів”.

Слід також доповнити частину другу статті 26 Бюджетного кодексу положенням, що розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за стан внутрішнього фінансового контролю не тільки у своїх закладах і підвідомчих бюджетних установах, а й в одержувачів бюджетних коштів, що належать до сфери управління таких розпорядників та одержують бюджетні кошти через них. Адже на сьогодні з формальної точки зору міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади не відповідає за стан внутрішнього фінансового контролю стосовно усіх підприємств, установ та організацій, які належать до сфери його управління, а тим більше – суб’єктів господарювання, які отримують бюджетні кошти через зазначені органи, але не належать до сфери їх управління.

Контрольними заходами, здійсненими органами Служби, встановлюються численні факти, коли бюджетні кошти використано за цільовим призначення, але незаконно, тобто з порушенням вимог законодавства або завищених розмірах. Однак Бюджетний кодекс не містить такого поняття як „незаконне використання бюджетних ресурсів”, отже – відсутній механізм відшкодування виявлених контрольними заходами збитків. Тому пропонується назву статті 119 викласти у такій редакції: „Нецільове та незаконне використання бюджетних ресурсів” та замінити у цій статті слово „коштів” на слово „ресурсів”. І взагалі цих проблем дуже багато. Тому за результатами контрольних заходів, проведених в окремих галузях народного господарства, подано низку пропозицій, а саме щодо: