Сторінка
2

Фінансові потоки страхового ринку

Тарифна ставка з одиниці страхової суми (100 грн, 1000 грн, 10 тис. грн тощо) за окремим договором страхування називається брутто-ставкою, яка складається з нетто-ставки і навантаження (витрати на ведення справи) (рис. 4.7).

Нетто-ставка складається з основної ставки і ризикової надбавки. Основна ставка приблизно дорівнює середньостатистичному розміру збитку за тривалий період часу. Ризикова надбавка враховує можливе перевищення збитків над середнім значенням.

Для різних видів страхування структура тарифної ставки може змінюватися шляхом виключення або додавання деяких елементів.

Навантаження — це постійні та змінні витрати страховика на здійснення діяльності, спрямованої на одержання страховиком прибутку. На відміну від змінних, постійні витрати (управлінські) не залежать від виду страхування (рис. 4.7). Навантаження розраховують за методом калькуляції навантаження.

Страховий внесок (страхова премія) за договором страхування називається брутто-премією, або тарифною ставкою страховика, і визначається брутто-ставкою та загальним розміром страхової суми.

Брутто-премія складається із суми нетто-премії (нетто-ставка на всю страхову суму), гарантійної (стабілізаційної) надбавки для покриття можливих непередбачених відхилень від розміру страхових виплат, навантаження та додаткових надбавок (рис. 4.8).

Страхові платежі за розміром та диференціацією за видами ризиків для кожної страхової компанії індивідуальні й є об’єктом конкурентної боротьби на страховому ринку за залучення клієнтів.

Прибуток страхової компанії є джерелом формування резервних фондів і одним з джерел інвестиційної діяльності страховика. Стра-ховик одержує прибуток від здійснення страхових операцій, надання інших послуг на страховому ринку та від інвестування на фінансовому ринку і ринку нерухомості.

Прибуток від страхових операцій є різницею між вартістю страхових послуг та їх собівартістю. Особливість такого страхування полягає в отриманні планового прибутку лише за рахунок навантаження у структурі тарифної ставки. За рахунок нетто-ставки отримання прибутку не планується, оскільки нетто-ставка розраховується як замкнена для розподілу збитків між страхувальниками і передбачає повернення страхових платежів сукупності страхувальників за тарифний період (час, обумовлений при визначенні нетто-ставки). Плановий прибуток страховика закладається в тарифну ставку при калькулюванні навантаження.

Фактичний прибуток від страхових операцій дорівнює сумі прибутку, передбаченої брутто-премією, і економії витрат на ведення страхової діяльності.

Прибуток від надання інших послуг на страховому ринку страхова компанія отримує згідно з цінами на різні консультаційні послуги у сфері страхування, за навчання фахівців страхового ринку тощо.

Прибуток від інвестиційної діяльності страховика утворюється в результаті господарської діяльності нестрахового характеру. Перелік напрямків нестрахової діяльності страхової компанії встановлюється законодавчо. Державне регулювання інвестиційної діяльності страхової компанії має на меті захист коштів страхувальників від втрат внаслідок ризикованого інвестування страховика, тобто фінансову стабілізацію страховика. Тому дотримання принципів інвестиційної діяльності страхової компанії має сприяти збільшенню та збереженню коштів страхового фонду.

Наведемо принципи інвестиційної діяльності страховика:

• диверсифікації, що передбачає широке коло сфер інвестування для зменшення інвестиційного ризику;

• повернення вкладень, що передбачає гарантію повернення інвестованих коштів;

• прибутковості;

• ліквідності, що означає інвестування лише в цінності з високою ліквідністю.

Відповідно до зазначених принципів інвестиційної діяльності страховик має право розміщувати страхові резерви в такі активи (ст. З Положення про порядок формування, розміщення і облік страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя):

• грошові на поточному рахунку;

• банківські вклади (депозити);

• нерухомість;

• цінні папери, що передбачають одержання доходу;

• державні цінні папери;

• права вимог до перестрахувальників;

• готівку в касі в обсязі лімітів залишків каси, встановлених НБУ. Структура розміщення технічних резервів за видами інвестування

визначена згаданим Положенням у відсотках до їх розміру.

З переліку напрямків інвестування випливає, що з метою захисту страхових резервів страховій компанії заборонені позикові операції, торговельно-посередницька діяльність, вкладення в інтелектуальну власність, додаткова оплата праці співробітників із страхових резервів, інвестиції в чеки, приватизаційні папери, паї фондових і товарних бірж.

У країнах з розвиненою економікою склалася структура інвестицій страхових компаній, яка не впливає негативно на їх фінансову стійкість. Звичайно 5-7 % усіх їхніх активів становлять високоліквідні короткострокові інвестиції. Це банківські депозитні вклади, а також різні цінні папери — депозитні сертифікати, казначейські і комерційні векселі, облігації тощо. Середньо- і довгострокові інвестиції можна поділити на інвестиції в цінні папери з фіксованим доходом, акції й облігації підприємств, нерухомість і іпотечний кредит.

Капітал страхових компаній найчастіше вкладають у цінні папери з твердо фіксованим доходом, адже вони є надійним об'єктом капіталовкладень, гарантують стійкий дохід і водночас завжди можуть бути реалізовані за ринковою ціною. З метою отримання більшого прибутку страхові компанії активно інвестують кошти й у звичайні акції різних компаній.

Близько 7-8 % активів страхових компаній припадає на нерухомість, тобто довгострокові інвестиції. До складу нерухомості звичайно входять контори, адміністративні будівлі, офіси, житлові будинки тощо. Дохід від нерухомості трохи нижчий прибутку, який одержують від акцій і цінних паперів. Страхові компанії надають також іпотечний кредит під забезпечення нерухомістю. Однак цей вид інвестицій має низьку ліквідність і довгостроковий характер.