Сторінка
2
З огляду на досвід західних країн усі універсальні банки можна об'єднати у три групи: комерційні (у вузькому розумінні), ощадні та кооперативні. Ці групи банків різняться за правовою формою, набором клієнтури і цілями діяльності. Першу групу універсальних банків утворюють вже розглянуті комерційні, другу — ощадні інститути. У різних країнах вони по-різному називаються і класифікуються*. Третю групу універсальних банків становлять кредитні товариства (кооперативні банки), подібні за характером діяльності до ощадних банків. Відмітна ознака кредитних товариств як окремого виду універсальних банків полягає в тому, що їх діяльність базується на пайових внесках і депозитних вкладах своїх членів, яким надаються ці кошти в позики — коротко-, середньо- та довгострокові. Проте останнім часом ці банки не обмежуються обслуговуванням тільки своїх членів, а істотно наблизилися за характером діяльності до звичайних комерційних банків.
Спеціалізовані банки на відміну від універсальних функціонують у вузьких секторах грошового ринку або виконують обмежену кількість банківських операцій, де вимагаються особливі технічні прийоми та спеціальні знання. Найчастіше спеціалізовані банки працюють у таких секторах ринку: споживчого кредиту; іпотечного кредиту; сільськогосподарського кредиту; залучення малих вкладів та обслуговування малого бізнесу; у зовнішньоекономічній діяльності; у сфері інвестування капіталу; у житловому будівництві.
Конкретні спеціалізовані банки в різних країнах істотно різняться за назвою, структурою, характером діяльності. Найпоширеніші спеціалізовані банки: іпотечні; будівельні ощадні (каси); інвестиційні компанії; підтримки; гарантійні; розрахункові (клірингові) палати.
Небанківські кредитні інститути. На сучасному етапі в Україні склалася дворівнева структура кредитної системи. Поступово формується позабанківська сфера грошового обігу: дозволено комерційний кредит і використання векселя, формуються фондові біржі з мережею брокерських контор, розгалужена система торговельних посередників (торговців цінними паперами) тощо. У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути подані лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємодопомоги. Підвищенню ролі спеціалізованих небанківських інститутів на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три фактори: збільшення доходів населення; активний розвиток ринку цінних паперів; надання цими установами спеціальних послуг, які не можуть надавати банки.
Основні види діяльності цих установ на ринку фінансових послуг зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги, мобілізації капіталу через усі види акцій.
Контрактні фінансові інститути. До них, як правило, належать інвестиційні компанії, пенсійні фонди, страхові компанії, ломбарди, позиково-ощадні асоціації та благодійні фонди.
Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії — різновид фінансово-кредитних інститутів, поширених у західних країнах. їх капітал утворюється на акціонерній (пайовій) основі шляхом акумуляції коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов'язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні і за кордоном. Таким чином, інвестиційні компанії є посередником та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають і продають цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.
За типами вирізняють відкриті, інтервальні та закриті інвестиційні фонди, або інститути спільного інвестування (ІСІ). Відкриті ІСІ безперервно купують і продають власні цінні папери (акції чи інвестиційні сертифікати) за ринковою ціною, яка визначається щодня діленням вартості чистих активів ІСІ на кількість цінних паперів в обігу. Отже, в такий спосіб досягається високий рівень ліквідності цінних паперів, емітованих відкритим ІСІ, але вони не можуть вільно обертатися на ринку цінних паперів. Інтервальні ІСІ викуповують власні цінні папери час від часу, але не рідше одного разу на рік.
ІСІ закритого типу створюється на визначений строк і не викуповує цінні папери, емітовані ним, до моменту його ліквідації чи реорганізації. Цінні папери закритих і інтервальних ІСІ вільно обертаються на ринку цінних паперів.
У сучасному світі переважну більшість становлять відкриті ІСІ. У США серед відкритих ІСІ найпопулярніші так звані взаємні фонди грошового ринку (ВФГР), які вкладають акумульовані шляхом розміщення власних акцій кошти в інструменти грошового ринку — казначейські векселі, комерційні папери, депозитні сертифікати. Перший ВФГР з'явився в США в 1971 р. Нині ці фонди є найбільш конкурентоспроможними фінансовими інституціями, на їхніх рахунках зберігається майже 40 % усіх заощаджень, вони продовжують приваблювати дедалі більшу кількість дрібних інвесторів.
Відповідно до законодавства в Україні можуть створюватись корпоративні інвестиційні фонди — це відкриті акціонерні товариства, які емітують прості іменні акції і провадять діяльність виключно із спільного інвестування, а також пайові інвестиційні фонди, які не є юридичними особами і створюються за ініціативою компанії з управління активами шляхом розміщення серед інвесторів випущених нею інвестиційних сертифікатів.
Пенсійні фонди — це юридичні особи, які у західних країнах створюються приватними та державними корпораціями, фірмами і підприємствами з метою виплат пенсій і допомоги робітникам та службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій пенсійних фондів.
В Україні відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" можуть створюватися пенсійні фонди трьох видів: відкриті, корпоративні та професійні. Відкритим є недержавний пенсійний фонд, учасниками якого можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця і характеру їх роботи. Засновником корпоративного пенсійного фонду є юридична особа-роботодавець або кілька юридичних осіб-роботодавців. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками. Засновниками професійного пенсійного фонду можуть бути об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки, або фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності. Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності, визначеної у статуті фонду. Особи, які управляють пенсійними активами, керуються інвестиційною декларацією пенсійного фонду, в якій відображені основні напрями інвестування коштів та обмеження інвестиційної діяльності з пенсійними активами на фінансовому ринку. Інвестиційна декларація розробляється і затверджується радою фонду, а також обов'язково реєструється в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.
Завантажити реферат